Христос воскрес! Воістину воскрес! Сьогодні Церква відзначає День жінок-мироносиць, світлу пам’ять тих жінок, які пішли за Христом, як і перші учні, які стали потім апостолами та вчителями віри православної. Це свято перехідне і відзначається воно на третій неділі пасхального циклу, є Християнським Днем Жінок.

Намір милостивий Богу угодити.

Із богослужіння.

День жінок-мироносиць

День жінок-мироносиць

Цей день, на відміну від 8 березня, є істинним і справжнім жіночим днем, святом вшанування жіночої природи — приклад справжнього смирення, віри без страху, точніше, не за страх та боязнь померти. Це вияв самопожертви тверезої і свідомої — за Христа.

Ця «немічна посудина», як визначає один із апостолів жіночу природу, явила собою і залишається доказом віри у буття невидимого Бога у Христі. Жінки-мироносиці і є саме по собі чудо, розумом до кінця непоясниме, в яке можна лише вірити і «сліпо», із дитячою довірливістю, довірятися і слідувати їх проповіді.

Відповідальність за наші слова і вчинки

Учні і найближчі соратники Христа були в страху. Петро тричі зрікався Свого Учителя, інші поховались і рятувалися втечею від смерті власної, залишивши напризволяще долю Ісуса Христа. Бог спрямовує погляд не на те, що ззовні. Він прозріває душі, серця і думки свого творіння. І якщо ми віримо в Творця Свого, Бога, то рано чи пізно нам бути випробуваними Ним Самим. І щоб залишитись вірним своїм словам і вчинкам у якийсь час, Господь допускає нам у деякій мірі померкнути бодай на мить нашій з вами вірі в Нього. І тільки, можливо, почуття відповідальності за наші слова віри, колись нами сказані, дають нам сили вистояти і бути вірними самим собі, позаяк і розум втрачає себе в тих чи інших обставинах, котрі нам попускає Господь.

Ми не контролюємо ситуацію, все залишається під владою Божою. Обставини стали вище нас, і ми віддаємо себе на волю Божу. «Нехай буде воля Твоя, а не моя, Господи», — тоді ми так молимося.

Подібне сталося і в Гефсеманському саду, напередодні хресних спокутуючих страждань Христа з учнями Його. Але не такими були жінки-мироносиці. Не побоялись вони загроз уряду іудейського і стражників, приставлених до гробу Господнього. Мироносиці виготували миро, щоб ним помазати Христа, Його тіло. Вони готові були, не злякавшись покарання, а можливо, і смерті, виконати свій останній обов’язок. Їм не вдалося виконати це, позаяк Христос перед їх приходом до гробу воскрес із мертвих. Тим не менше жертва їх була прийнята Господом, тому що Він дивиться на серця людські і намір сприймає, як зроблене, якщо його навіть не вдалося виконати.

Отже, Воскресіння Христове було дано бачити не найближчим учням Його, а жінкам-мироносицям. І вже від них вони тоді почули, що Христос воскрес із мертвих і буде упродовж 40 днів являтися воскреслим їм та іншим, які чули про Нього.

Жінки на захисті Христа та Церкви

Як бачите, День жінок-мироносиць відзначається за їхню жіночу відданість. У роки революційних смут, коли почались відверті гоніння на Церкву, чоловіче населення в основному було репресованим. Священники ж зі своїми родинами, включаючи і дітей, мало того, що ув’язнювались у тюрми, так ще й помирали страшною насильницькою смертю. І здавалось, усе, кінець настав Церкві і вірі православній. Повторилась історія Гефсеманського саду і хресних страждань Христа в історії нашого народу. І знову на захист Христа та Церкви, проти наруги віри в Бога стали жінки.

Сучасні жінки-мироносиці відстояли храми від руйнувань, від закриття багатьох церков. Ну а що вже не можна було зробити шляхом навіть власної жертви, на те була воля Божа. До останнього часу давалось на відкуп більше, щоб зберегти бодай мале, як закваску на майбутнє духовне тісто — віру. Це мале й було збережено зусиллями подвигу віри наших бабусь, праматерів.

Одне слово, «білі хусточки», як сказав один із правлячих архієреїв, який пережив ті роки лихоліття і безбожжя, відстояли церкву. Про що сьогодні і ми, сучасники, свідчимо, будучи і ченцями, і священниками, і просто віруючими парафіянами храму.

Віруємо і каємося…

Бог не буває зганьбленим, та ми не без гріха: віруємо і каємося, молимося до Бога про прощення, але Іудами ніколи не були і не станемо. Будемо стверджуватися у вірі на той час, котрий нам залишився. А якщо його не вистачить, то Господь врахує прагнення наших сердець і наміри. Які вже є молитовники, приймайте їх. Адже «стовпів» віри знищили, а перемогти не змогли, тому що це було неможливим. А сьогодні який світ, такі й молитовники. А світ слабкий і виснажений. Лежить у скорботі, у злі, але в пошуках. Є надія, що Бог, хоч і карає богообраний народ, але помилує його.

І знову продовжується жертовне служіння Христу сьогоднішніх жінок-мироносиць. Повні храми бабусь, жінок і молодих дівчат. Продовжується нескінченна молитва про спасіння Церкви і землі нашої. Сьогодні — День жінок-мироносиць, жіночий день, християнський, пасхальний день. І хто святкував 8 березня й продовжує його відзначати, стає на шлях образи і зради всього, якщо такий віруючий, хрещений у Христі. Цієї помилки потрібно позбутися, як поганої звички.

Раніше не знали про це, і хто про це питав? А тепер? Скільки часу вже храми, монастирі відкрито? Достатньо, щоб знати про це, змінитися. Вже не скажеш, що не чув, не знав, із року в рік про це кажуть. Про це йдеться щодня у проповідях. А скільки літератури пропонується з усіх питань з точки зору православ’я! Яку відповідь дати, почувши одкровення з цього питання тут, на землі, і там, після смерті? Господь пов’язує нас словом учення Церкви і досвіду її більше двох тисяч років від пришестя Христа на землю.

Краще вже не хреститися, а залишатися язичником за совістю — будеш відповідати. А якщо прийняв хрещення, ставай у міру свого людського покликання християнином: учись, працюй.

Дай, Господи, перемін у житті нашому! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес.