В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Пропоную вашій увазі цікаву розповідь священника отця Віктора (МУСТАФІН), чому ми боїмося смерті? Щодо власних думок від прочитаного, то можете сміливо залишати нижче свої коментарі.

Чому ми боїмося смерті?

Хочеш не хочеш, а помирати доведеться. Живи хоч 300 років, а вмирати треба. Це закон, а законові життя і смерті доведеться підкоритися. Тільки є смерть фізична, а душею життя вічне. Та є смерть духовна, коли помирає людина і фізично, і духовно, — це вічна смерть, вічні муки.

Чому ми боїмося смерті?

Тому що багато себе виправдовуємо. Самі себе. Тоді нам Христос не потрібен, ми самі собі боги. Надто прив’язуємося до землі і всього земного. Не думаємо помирати, лягаємо спати з певністю , що завтра, як завжди, встанемо і підемо на роботу. І так день за днем, і все однаковісінько.

Істина одна, і вона непорушна: людина народжується і повинна буде вмерти. Молоді помирають, і стара людина повинна буде вмерти. Обтяженій гріхами людині важко і подумати про смерть, а тому, хто не сповідувався і не причащався тіла і крові Христа, неможливо прийняти смерть як життя, тим більше вічне, а життя — як смерть. Людям по батьківському вченню самої Церкви нелегко уявити, як він чи вона будуть умирати, і як і хто буде їх відспівувати. Женуть від себе думки про хворобу і смерть, а проте вони підступають усе ближче і ближче, та плюс до того ж накопичені гріхи, не висповідані і не відкинуті. Усе це в один момент сходиться і навалюється на тебе з усією силою, і ніщо не може із цим порівнятися, жодна інша сила.

За законом життя і смерті будь-яка душа померлого сходить для звіту до Того, Хто дав споконвічного життя через батьків — Господа. Не було б Його волі — марні всі зусилля людські. Хто не жив тут із Христом, навіть вважаючи себе грішником, той не блаженний. Та тим паче не можемо уявити собі блаженства перебування із Христом і на Небесах.

Що ми після себе залишимо?

Коли кажуть, що йому або їй 60, тим більше 70 років, і вона чи він нічим ніколи не хворіли чи не хворіють, це навіть ненормально. Потрібно хворіти і перетерплювати хвороби, жити і трудитися при цьому на Славу Божу. І при тому знати і свідомо йти назустріч прийдешній смерті, з вірою наслідувати життя вічне. Залишити після себе слід прожитого життя в пам’яті людей, котрі після тебе залишилися. Щоб вони могли за нас, померлих, проскурку подати на літургію.  Тоді, можливо, смерть не позбавить сенсу прожитого життя померлих: їх труди, надії, тривоги і переживання.

Минуть роки, забудуться й імена, і труди. Зрівняються і могильні гробки із землею. Тільки Церква буде зберігати вічно пам’ять про померлих, тих, що колись жили. Якщо за життя поруч із повсякденними турботами ходити до храму молитися, а потім після нас тією ж стежкою будуть ходити наші нащадки, — ось головна справа нашого життя. Тоді не страшить смерть і не страшно вмирати. Тепер ми маємо багато утішників, співрозмовників, друзів, та в годину смерті один буде утішник, співрозмовник і дуг — Іісус. Суд без милості, не творящому Милість. Амінь.

Ну що, отримали відповідь на те, чому ми боїмося смерті? Чи все вам зрозуміло в цій статі?