В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Як ви вже здогадались із заголовку, ця стаття повністю від початку і до останньої букви вам розповість про зміст життя людського. Відразу попереджаю: зі всім, що тут написано, ви можете бути згодні або ні. Тому, якщо у вас є власні погляди, відмінні від написаних священиком отцем Віктором (МУСТАФІН), на ті чи інші життєві ситуації, то можете написати про це в коментарях до цієї публікації.

Зміст життя людського

Наше буття

Коли життя не наповнене Богом, воно не наповнене і буттям і схоже, якщо замислитись, на порожнечу. Від цього виникає відчуття невдоволеності, а задоволення однієї потреби породжує іншу. Хвилини, години, наповнені Богом, довші сторіч без Бога. Усе матеріальне в довкіллі — порожнеча, якщо воно не наповнене Богом. усяка душа — пустка, вакуум, якщо не наповнена Богом. Людина раптом стає обмеженою і нецікавою, якщо її інтереси, робота, зайнятість і особливо вільний час, побут не мають Божественної мети.

Люди настільки причетні до буття, наскільки наповнені Богом, адже лише Бог — буття. Хибно вважати, що всі люди причетні до буття. Усе залежить від міри Бога, котру вони носять у собі. Непричетні до буття люди хоча і живуть, але вони схожі на вогнище: коли воно згасає, останній дим ще витає над ватрищем. Та і він, дим, так само приносить користь. Бодай, комарів відганяє. Усе, що досягається з допомогою Бога, робить людину задоволеною, вгамовує спрагу її життя. Хоча і з труднощами досягнуте, але без Бога, може бути не лише безплідним і безглуздим, але навіть гріхом. А будь-який гріх посилює бажання нового гріха, позаяк будь-який гріх підсолоджений. Але гріх є гріх — це розтління.

Багатство і бідність, щастя і нещастя

Багатство і бідність оцінюються не за кількістю достатку, а за способом думок
Найбідніший той, хто завжди хоче більшого…
Не той багатий, хто багато має, а той, хто ні в чому не відчуває нужди…
Не той бідний, хто нічого не має, а той, хто бажає багато.

Святитель І. Златоуст.

Дві речі, про котрі люди найохочіше ведуть розмови: чужі гроші і власні перемоги. Слід вважати так: мені належить праця, а успіх — Богу. Захоплюючись похвалою, потрібно пам’ятати та побоюватись, аби небо не вчинило так, як на землі чинять зі злодієм., буває, що він не краде, але хвалиться таким наміром, тож й одержує кару, як за крадіжку. Щастя — дар Божий, нещастя — наслання Боже, а смерть — перемога Бога. Постійне щастя без домішку нещастя стало б безбарвним і прикрим. Постійне нещастя, без смерті, наповнило б зміст життя людського пеклом без виходу. У щасті зазвичай люди не згадують про Бога, у нещасті, коли хочуть, згадують, а після смерті змушені згадувати про Бога.

Складові цього життя:

  1. Щастя.
  2. Нещастя.
  3. Смерть.

Запитай у будь-кого: «Що ти вибираєш: щастя тут, на землі, а тоді нещастя вічне на небі?». І відповідь залежить від міри віри в потойбічне життя та знань про нього з точки зору православ’я. Неможливо однаково насолоджуватись і тут, на землі, і потім на небі. У тимчасовому житті сам собі створюєш задоволення, незадоволення створюють тобі інші або обставини так складаються, або сам собі створюєш їх у пошуках насолод. А там уже розплата за задоволення незадоволенням вічним. За скорботи тут матимеш утішання вічне в Царстві Небесному.

Що ми маємо в тимчасовому житті

До чого все таки веде життя тимчасове? До смерті, а від неї — до безсмертя. Усе це можна узагальнити від початку гріхопадіння у житті до сьогоднішнього дня. Увесь зміст життя людського:

  1. Злочин і кара.
  2. Злочин і розплата.

Якщо виховання православне, то і смерть — надбання, а життя — пошук скорбот. Відповідно, настає час утішань. Так, усьому є початок й усьому є кінець. Ну а якщо виховання не православне, не у світлі святоотчеського вчення, то людина шукатиме радості в житті, а знайде смуток. Протиріччя, парадокс? Дух противиться плоті, плоть противиться духу. Душа — посередині. Вона страждає і мучиться. Протиріччя ліквідується, і людина одержує задоволення в Бозі, у вірі православній. Що швидше ти прийдеш до неї, то набагато скоротиш час і будеш у виграші.

Часом треба дорожити. Він дедалі скорочується. Від 900 років, які колись жила людина, — до 70, у кращому разі — до 80 років. Так було і є. Час ще більше скорочується зараз. Треба квапитись. Блажен той, хто вихований у протиріччі до парадоксу. Він живе у світі, але не залежить від світу цього. Як людина по-людському реагує, на все, що оточує його, адже живий думає про живе. Але ціна за все тепер інша. Світ виснажується і все в ньому виснажується. Якщо живеш у ньому — з ним ти так само виснажуєшся і йдеш до смерті.

Усі проблеми мають вирішуватись під захистом Церкви. Церква є зосередженням всесвіту, середовищем, у котрому вирішуються його долі. Усі покликані увійти в Церкву. Вона зростає і формується в історії, вводячи у своє лоно обраних та поєднуючи їх з Богом. Світ старіє, а Церква безперервно оживляється й оновлюється Духом Святим, джерелом її життя. У певний момент, коли Церква досягне повноти свого зростання, встановленого волею Божою, зовнішні світ, виснаживши свої життєві сили, помре, а Церква явиться тоді справжньою основою живих істот, котрі воскреснуть у нетлінні, щоб поєднатися з Богом, який стане «усім в усьому».

Що є метою нашого життя

Мета нашого життя — поєднання з Богом. Хто швидше і щонайшвидше це збагне, у того залишок життя буде вільним. Така людина все встигатиме робити, або не робити і буде, нарешті, незалежною від обмежень. А залежатиме лише від Бога через лоно Церкви, у котрій живе. Наше становище християн краще становища перших людей. Ніхто не хоче це осмислити і зрозуміти, а тому усі зайняті не тим, що потрібно, і більше втомлюються від життя, ніж радіють. Будь-які робота, зайнятість і справа мають вести до єднання з Богом у житті, яке завершиться в майбутньому віку, після воскресіння мертвих. Усі ці умови дані в Церкві і лише в ній.

Вершина і кінець єднання нашого з Христом тут, на землі, — це причащання тіла і крові Христа. Усі здійснювані до цього справи, робота і всілякі корисні дії осмислюються, зайве відсікається і додається на твою користь, усе перетворюється й освячується. Навіть умови гріха стають умовою нашого спасіння. Усе це стає можливим лише Богу через наш дії в Церкві, нашу участь у її таїнствах та за сприяння нам Господа відповідно.

Зміст життя людського

Мирно тече життя у протиріччі світу. У багатстві думай, як би ти з гідністю міг пережити бідність. У щасті думай, як би ти з гідністю міг пережити нещастя. Коли люди хвалять, думай, як би ти з гідністю міг терпіти їх ганьбу. І все життя думай, як би з гідністю прийняти смерть. Навіки-віків залишається міра віри у цьому світі. Що більша невіра у невіруючих, то сильніша віра у віруючих. Невіруючі залишаються з поганою вірою, проганяючи  від себе благу віру. А прогнана блага віра від них переходить невидимими шляхами до віруючих. Прогнавши погану віру від себе, віруючі залишаються лише з благою вірою. А прогнана віра від них переходить невидимими шляхами до невіруючих. Що більше поповнюється погана віра в кількості, то більше блага віра — у силі. І навпаки. Амінь.