Обов’язковим атрибутом людської моральності є такі якості, як правдивість і скромність, які по праву прикрашають моральне обличчя хорошої людини. Тому виховання правдивості та скромності у дітей є важливими завданнями не тільки батьків, а й суспільства.

Виховання правдивості та скромності

Скромність зайвою не буває

Глибока людяність і мудрість містяться в прислів’ї «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Скромність — споріднена правдивості. Скромній людині немає потреби перебріхувати, спотворювати дійсне. Однією з найсильніших сторін цієї моральної якості є розуміння людиною свого скромного (незначного) вкладу в рішення великих і складних завдань, будь то в науці, техніці, мистецтві чи в суспільно-політичній, господарській діяльності і т. д.

Скромність — багатолике поняття, що виражає відношення до себе (самооцінку) і відношення до людей, їх діяльності, до предметів, речей, тобто до світу в усьому його безмежному різноманітті. Для скромної людини неприпустима манера повчання в промовах, вона з повагою і гідністю ставиться до праці і успіхів інших людей, до їх думок і ідеалів. Скромна людина завжди дивиться на свої успіхи через призму колективної діяльності, розуміючи, що багато, що досягнуто, не може бути приписано їй одній.

Поява зачатків нескромності

Людина, яка працює, вчиться, не відчуваючи живого зв’язку з колективом, що не вимірює своїх потреб рівнем участі в продуктивній праці, в суспільно корисній діяльності, найчастіше відривається від колективу, перебільшує оцінку своєї діяльності, ставить себе вище інших, тобто проявляє нескромність.

Зачатки нескромності можуть з’являтися вже в підлітковому віці, коли учнів у навчальному закладі і вдома надмірно і незаслужено хвалять, заохочують їх самі незначні успіхи. При цих умовах у молодих людей, що не зазнали труднощів в житті, гіркоти невдач, коли їм все здається легким, а життя — блакитною дорогою перемог, іноді паморочиться голова від власних успіхів і ще більше — від приємних слів старших, викладачів, від нагород та інших заохочень. У такій атмосфері виростають задаваки і хвальки, які в кінцевому підсумку (потрапляючи в морально здоровий колектив) стають предметом загальних насмішок. Тому виховання правдивості та скромності має велике значення в житті людини.

Виховання скромності у зовнішньому вигляді

Скромність виявляється також у зовнішньому вигляді людини. Бажання нашої молоді, учнів красиво і модно одягатися, мати гарну зачіску і т. п. цілком позитивне прагнення, воно заохочується в нашому суспільстві. Однак не завжди навчальні заклади, сім’я, громадські інститути ведуть достатню роботу по вихованню правильних, позитивних художніх естетичних смаків у молоді. В результаті цього з’являються молоді люди, які погоню за модою перетворили в фетиш, в ціль життя. Не маючи правильного уявлення про красоту, вони бездумно копіюють все, що знаходиться, перш за все, в їх полі зору. І справа тут не стільки в зовнішньому вигляді, скільки в поведінці молодої людини, зовнішній вигляд якої говорить не тільки про поганий смак, але і про відсутність у неї скромності.

Виховання правдивості та скромності в дитячому віці

Виховання правдивості та скромності, починається з дитячого віку. Коли підлітки і молодь поступають в середні спеціальні навчальні заклади, у них вже в значній мірі склалися моральні уявлення, оцінки, вироблено багато навичок і звичок моральної поведінки. Завдання педагогів цих закладів полягає в тому, щоб закріпити в свідомості і поведінці, в почуттях учнів правильне розуміння таких моральних якостей, як правдивість і скромність, розуміння того, що ці якості — невід’ємна частина високого морального обличчя хорошої людини.

Бесіди, розповіді, спрямовані на всебічне висвітлення сутності цих етичних категорій, розкриття на прикладах краси людських відносин, сприяють виробленню позитивних якостей у кожного учня. Вони в такій обстановці вчаться розрізняти справжню правдивість від фальшивої, удаваної, породженої неправильним розумінням товариства і дружби.

Оцінюючи вчинки учнів, пов’язані з проявом помилкової дружби, викладачі повинні всебічно вивчити причини їх. Вони можуть пояснюватися:

  • моральною незрілістю;
  • відсутністю досвіду поведінки;
  • незнанням норм і правил поведінки;
  • свідомим, навмисним порушенням цих норм.

Уміння проникати в психологію учнів, володіння великим педагогічним тактом, особистий приклад бездоганного дотримання правил поведінки — неодмінна умова успіху педагога на шляху виховання в учнів правдивості і чесності.

Поділитись: