Денисе, привіт! Внесу трохи ясність, про що буде розмова. З подачі «старших братів», меню бандерівців почало стрімко розширюватися, починаючи з снігурів і закінчуючи канібалізмом. У зв’язку з цим, я загорівся ідеєю створити новий проект під назвою «Кухня українських бандерівців» (скорочена абревіатура — КУБ). Так ось, під словом «кухня» образно мається на увазі не тільки обжерливість, але і вся господарська діяльність. Як бачиш, це електронний довідник у вигляді журналу інформаційного характеру у форматі PDF. Денисе, ти зараз стаєш не тільки свідком, а й учасником старту нового проекту, який покликаний внести ясність в голови тих людей, вразлива свідомість яких піддається брехливій пропаганді, зокрема, щодо українських бандерівців, тобто нас. Ось уже минуло майже три роки, як ти, будучи творцем і головним редактором Першої Інтернет-Гільдії копірайтерів, брав у мене інтерв’ю. Це був звичайний радіоміст, який до цих пір є на твоєму каналі в YouTube. Спогади приємні… Хто б міг подумати, що прийде час, і вже я буду брати у тебе інтерв’ю. Вступне слово і згадки про наше недалеке минуле з теплотою в серці абияк вийшло, і з твого дозволу, в процесі інтерв’ю я опублікую кілька твоїх фоток, а тепер переходжу безпосередньо до питань.

З теплотою в серці, Денис «Шейк» Малихін

Питання для розминки: У Першій Інтернет-Гільдії копірайтерів у тебе був псевдонім «Джин». Я так зрозумів, що під цим псевдонімом мався на увазі чарівник слова, чи так це?

Відповідь: Вадиме, зізнаюся чесно — «чарівником слова», як ти кажеш, я ніколи не був. І мій друг, і напарник, Антон Царевский — теж (якщо хто пам’ятає, ми разом рулювали Гільдією).

Справа в тому, що копірайтинг в його теперішньому розумінні — це не «диво слова» і вже точно не робота письменника, як думають багато хто, в тому числі і горе-майстри (зокрема, їх жіноча половина), які тисячами тусуються на біржах контенту, пропонуючи свої послуги за копійки.

Копірайтинг — це холодна математика аналізу, тестів, робота з аудиторією, на яку націлений продукт, а головне — результат. Текст може бути гімном з точки зору літераторів, але він буде конвертувати читачів в покупців і це головне. А що стосується цього псевдоніма, причепився до мене ще задовго до того, як ми почали намагатися створювати бізнес і, зокрема, Гільдію.

Просто була у мене тату в формі джина, хоча там повинен був бути дракон (робили ще в студентські роки «на коліні», машинкою з гітарної струни). Ось звідти і пішов мій псевдонім, що став потім і позивним. Але про це пізніше. Зараз, до речі, цієї татухи вже у мене немає — на її місці професійна, кольорова.

Питання: Денис, я знаю, що ти змінив мирне перо копірайтера на грізну зброю захисника рубежів нашої Батьківщини. Як до цього поставилися твої близькі, друзі та просто знайомі? Чи є серед них такі, які повторили твій шлях або ж навпаки — засудили твої дії?

Відповідь: Так з того моменту, як почалася колотнеча, я спочатку прийняв рішення стати на шлях боротьби, тим більше, якщо бути вже до кінця відвертим, я завжди бачив себе зі зброєю в руках. Робота копірайтера і бізнес взагалі як би душили мене. Так, це приносило гроші, але сидіння на місці для мене було ще гірше від катування. Ну не моє це і все.

А тут як зверху щось допомогло — з’явився шанс стати професійним військовим, до чого я і прагну тепер. Зараз намагаємося робити все, щоб наша армія стала відповідати стандартам НАТО, Ізраїлю або тих же США. Боремося з совдепією і консерватизмом в збройних силах, так як вважаємо це найбільшим злом.

Що стосується знайомих — є і ті і інші. Багато хто з Маріуполя подався на сторону зла, як я люблю говорити. Багатьох моїх друзів по страйкболу вже немає в живих. Але вони самі винні — стали на бік бандитів і бидла, за що і поплатилися.

А змінити перо на зброю і так довелося б. По-перше, мене завжди тягнуло влізти в подібне «лайно». А по-друге — бізнес полетів до біса з цією війною, ФСБ, до речі, теж постаралося, крім жартів. І одна дуже відома в інтернет-бізнесі людина — теж. Називати імені не буду, але ви всі його добре знаєте, прізвище у нього таке ж, як назва відомого пістолета — нам навіть вдалося завоювати його пильну увагу. Ми ж, в основному, з Московією працювали.

Що стосується засудження або схвалення — мені, чесно, було насрати. З високої вежі. З’явився шанс змінити своє життя на краще, стати на шлях до своєї мрії і я це зробив. Досить, що мої мама і тато виявилися адекватними людьми, хоча пережили «совок» і, можна сказати, благословили на захист своєї країни. А приводити тут все «за» і «проти» від моїх знайомих не бачу сенсу — так можна цілу книгу написати ні про що.

З теплотою в серці

Питання: Скажи, будь ласка, як ти ставишся до тих людей, які з огляду на деякі вагомі причини не можуть бути зі зброєю в руках на передовій, але активно ведуть боротьбу на інформаційному фронті, на подобі віртуальних кіборгів? Для тебе, як для бійця, вони диванні воїни?

Відповідь: Взагалі для мене зараз одразу згадалася відома совдепівська фраза «Всі професії важливі, всі професії потрібні!». Тут вона як можна до речі. Проблема в тому, що багато у нас до сих пір не оцінили силу Інтернету і соціальних мереж, причому, як цивільні, так і військові.

З приходом модернізованого Фейсбуку, того ж Перископа (відгалуження Твіттера) і інших породжень світу IT, ми забуваємо, наскільки потужна зброя знаходиться в руках кожного, хто має хоча б смартфон або планшет.

Ми в лічені секунди можемо підняти або розтоптати людину, просто однією фразою, фотографією або відеороликом які побачать в момент тисячі людей. Я говорю про це, тому, що випробував на собі все це, причому, як в мирному житті, в ролі бізнесмена, так і вже під час війни.

Щоб впливати на світ і робити так, щоб твій голос почули, зовсім не обов’язково тепер купувати видавництво або телеканал — повірте, скоро вони підуть в минуле. Досить мати безкоштовний аккаунт у соціальній мережі, а безкоштовна можливість прямих трансляцій для кожного користувача в тому ж Фейсбуці зараз розтопче в пил платні сервіси для проведення тих же вебінарів, за рахунок яких піднялися стартапи багатьох «гуру» інформаційного бізнесу.

Я не дарма написав слово «гуру» в лапках — багато хто з підприємців подібного роду навіть не були профі в тій сфері, якій вони навчали, просто ці хлопці вчасно оцінили силу спрямованого інформаційного потоку, за що їм, в принципі, респект. Я вже мовчу про те, що репортером з місця подій зараз може стати будь-яка людина, що має портативний роутер і стрім-камеру.

До чого я це все говорю? Відповідаю. У такій ситуації не просто потрібно, а НЕОБХІДНО створювати кіберпідрозділи в рамках Збройних Сил, які будуть боротися проти інформаційної зброї противника — а у тій же Росії воно працює ой як добре, вчився я у одного профі такого, звідти. Він з ФСБ, а потім в бізнес подався. Але колишніх не буває, ви ж знаєте. Потім, як війна почалася, він мене на Донбасі розшукував, хотів рахунки звести.

Але це лірика. Повертаючись до кібервійни, хочу зазначити, що технології копірайтингу мають як мирне, так і військове значення. Це я вже почав розуміти, перебуваючи на фронті. Адже пропаганда — це та ж реклама, тільки продає вона не товар, а ідею і спонукає, закликає маси людей діяти так і не інакше. І пора б в це в’їхати нашим совковим командирам, яких від слова «Інтернет» в жар кидає від кількості їх невігластва в цій області.

Як підсумок, якщо говорити про «диванних воїнів», то я ні в якому разі не вважаю такими тих, хто професійно веде інформаційну боротьбу з противником. Інша справа, коли людина не постить у себе на сторінках нічого, крім «Слава Україні!» Або «Путін — huylo!» І, при цьому, не йде воювати, а продовжує сидіти вдома або принижуватися в офісі за копійки, знаючи, що безпека країни під загрозою — тоді так, це навіть вже не диванний воїн, а просто диванне лайно.

Денис «Шейк» Малихін

Питання: В першому питанні я питав у тебе про псевдонім, а зараз у тебе новий позивний «Шейк». Наскільки я знаю, ця назва англійської бального танцю. Твій позивний в якійсь мірі означає, що ти за допомогою своєї зброї змушуєш «танцювати» ворога?

Відповідь: Вадим, все набагато простіше і банальніше. Взагалі, «Шейк» — це назва освіжаючого, слабоалкогольного коктейлю, який подають в клубах, ну і під тією ж назвою продають слабкоалкогольну бурду в пляшечках по 0,5 л. Знаєш така, різнобарвна, типу теж коктейль.

Ну ось, коли я перейшов в новий підрозділ, там уже був чувак з позивним «Джин» і мені почали придумувати новий позивний. А ми як раз цей самий «Шейк» і пили. Ось один і каже: «А чого там гадати, будеш« Шейк!». Так і вийшло.

Потім, під час страшної аварії 5 січня 2015 року, коли ми розбилися по дорозі на бойові завдання в АТО, Ромка, той самий, що був «Джином», виявився в числі 13 загиблих хлопців. Я, слава Богу, уцілів, відбувся сильними травмами та переломом руки, проте не став повертати собі старий позивний в пам’ять про нього.

Питання: Тепер про кухню. Як там у вас з харчуванням? З дому посилки з смаколиками надсилають? У чому потребуєте? Які продукти можна надсилати?

Відповідь: Якщо говорити про харчування взагалі, в Збройних Силах, то воно поки залишає бажати кращого і тут до стандартів цивілізованих країн нам як раком до Китаю. І це не перебільшення.

Я зараз активно займаюся темою здорового харчування, експериментую, в принципі, на собі, але я вражений результатами. Тільки відразу попрошу не плутати те, що я сказав з жорсткими дієтами, веганами, сироїдами, непитущими і іншими неадекватами. Моя теорія ґрунтується на щадному режимі приготування їжі, використання мінімуму жирів, дріжджового хліба і т. д. Мій девіз у харчуванні: «Корисно — ніяк не означає, що несмачно!».

Коли я приходжу в їдальню на службі, мене шокує. 80% армійської жратви засноване на жирах — каша вариться на жирній свинячій тушонці (це в кращому випадку), на сніданок подається «вершкове» масло… Мене вистачило на пару раз там поїсти, благо, ми вільні — ходити в їдальню або харчуватися в магазині або в кафе за свій рахунок. І, найголовніше, що подібне меню повторюється кожен день — суп і каша.

Для порівняння, в Ізраїльській армії або в Штатах сніданок, обід і вечеря є чимось типу фуршету, якому позаздрить інший ресторан або кафе. Там є можливість взяти собі їжі, скільки потрібно, скільки вимагає організм, а головне — є можливість вибрати. Ти веган — фрукти їж або овочевий салат. Звичайна людина — будь ласка, стейк або рибку. Прикол в тому, що максимально враховуються ВСІ пристрасті і смаки людей.

Ще раз підкреслю, що коли я почав займатися темою здорового харчування, мені спало на думку запровадити цю концепцію і в армії, оскільки скорочення споживання тваринних жирів, всяких промислових «сгущенок», соусів, майонезів та іншого піде тільки на користь для здоров’я наших бійців, а витрати на харчування суттєво знизяться, особливо в літню пору.

Що стосується потреби, то це, в першу чергу, якісні продукти. Особливо, коли знаходишся в «полях». Але, слава Богу, цілі волонтерські центри зараз працюють над цим і за першим сигналом готові надіслати все необхідне. Зараз люди навіть самі тушонку закочують, тому, що промислова — повне гімно. А надсилати можна все, тільки треба враховувати пору року і стійкість продуктів до псування або розкладанню.

Питання: Денисе, бачу, ти не шифруєшься в соціальних мережах, зокрема, в Фейсбуці. Тобі погрожували? Ти не боїшся такої відкритості?

Відповідь: Сказати чесно, мене дратують люди, які, як ти кажеш, шифруються. Як сказав мій друг, грузинський військовий експерт Нодар, у якого за плечима кілька воєн: «Я не розумію людей, які вдають із себе щось, фотографуючись в масках або «балаклавах». Кого ви боїтеся??? Ви на своїй землі і ви її захищаєте. Так навпаки, відкрийте себе, нехай ворог вас знає і боїться, а не ви його».

Так, мені телефонували, так, мені погрожували, але це війна. І я зайняв свою сторону і розумію прекрасно, що взяв на себе відповідальність за наслідки. Мені відомо, чим це може закінчитися, але я готовий до цього. От і все. І іншим бійцям я бажаю того ж, а головне — нехай як молитву запам’ятають фразу Нодара — в принципі, вона і є відповідь на твоє питання.

Гірше інше. Скажу прямо, я буду з великою повагою ставитися до ворога, нехай він і на стороні Росії або гімнореспублік на Донбасі, але взяв в руки зброю або кіберперо, ніж до того «українця», який засцяв лізти в цю кашу, намагається зберегти «нейтралітет». Або ж втік за кордон, або, що ще гірше — на окуповані території або взагалі в Московію, продовжуючи залишатися «ні при чому». Ось це дійсно страшні люди, не варті бути громадянами нашої країни.

Шейк

Питання: Які плани у тебе на майбутнє? Чи збираєшся ти в мирний час повернутися до копірайтерської діяльності, або на цьому хрест поставив?

Відповідь: Думаю, ти вже зрозумів все з першої відповіді на перше питання. Я прийшов до своєї мрії, точніше, до дороги до неї і буду пробиватися далі. Хочу отримати офіцерське звання (хоча його мені повинні були дати вже давно), пройти купу спеціалізованих тренінгів з іноземними фахівцями — зараз це стало більш ніж можливо.

А взагалі, хочу працювати в підрозділі, де виконуються точні завдання, розробляти операції, особисто брати участь в них і рости професійно в цьому напрямку. Не можу уявити себе в іншому вигляді, чесно.

Ну і паралельно думаю відкрити якусь невелику справу — досвід багатий є в цій сфері, а зайвий дохід не завадить, а на випадок поранення або, не дай Бог, чогось такого, що більше не дасть мені можливості бути військовим, стане відмінною підмогою в житті.

Питання: Довго вже тебе мучити не буду своїми питаннями, і на закуску хочу про дещо запитати у тебе, як професійного копірайтера. Ти знаєш не по чуткам, які теми, найбільше, затребувані у завсідників Інтернету. Мене цікавить погляд з боку: які тематичні розділи можуть бути найбільш популярними в проекті «Кухня українських бандерівців»?

Відповідь: Ну, щодо тем — це, швидше за все, не до мене. Я вже говорив і повторюся — копірайтинг — це не статейний бізнес і не розважальне чтиво. Ми працювали з тією аудиторією, на яку був націлений продукт. І все. Весь Інтернет ми не моніторили, на це потрібно не 24 години на добу, а всі 25.

Але можу сказати точно, що люди охоче читають всякі життєві історії, лайфхаки, різні статті з гумором і т. д. Якщо я правильно зрозумів мету твого видання, то тобі, в першу чергу, варто показати, що ми самі звичайні люди, які просто стоять на сторожі своєї країни і живуть яскравим і насиченим життям, а не займаються зґвалтуванням бабусь і поїданням дітей, снігурів тощо. Якось так.

З теплотою в серці, Денис «Шейк» Малихін.

Денисе, дякую тобі за вичерпні відповіді! Бажаю тобі міцного здоров’я, удачі і мирного неба! З повагою, Вадим.