Денисе, привіт! Внесу трохи ясність, про що буде розмова. З подачі «старших братів», меню бандерівців почало стрімко розширюватися, починаючи з снігурів і закінчуючи канібалізмом. У зв’язку з цим, я загорівся ідеєю створити новий проект під назвою «Кухня українських бандерівців» (скорочена абревіатура — КУБ). Так ось, під словом «кухня» образно мається на увазі не тільки обжерливість, але і вся господарська діяльність. Як бачиш, це електронний довідник у вигляді журналу інформаційного характеру у форматі PDF. Денисе, ти зараз стаєш не тільки свідком, а й учасником старту нового проекту, який покликаний внести ясність в голови тих людей, вразлива свідомість яких піддається брехливій пропаганді, зокрема, щодо українських бандерівців, тобто нас. Ось уже минуло майже три роки, як ти, будучи творцем і головним редактором Першої Інтернет-Гільдії копірайтерів, брав у мене інтерв’ю. Це був звичайний радіоміст, який до цих пір є на твоєму каналі в YouTube. Спогади приємні… Хто б міг подумати, що прийде час, і вже я буду брати у тебе інтерв’ю. Вступне слово і згадки про наше недалеке минуле з теплотою в серці абияк вийшло, і з твого дозволу, в процесі інтерв’ю я опублікую кілька твоїх фоток, а тепер переходжу безпосередньо до питань.

З теплотою в серці, Денис «Шейк» Малихін

У Першій Інтернет-Гільдії копірайтерів у тебе був псевдонім «Джин». Я так зрозумів, що під цим псевдонімом мався на увазі чарівник слова, чи так це?

Вадиме, зізнаюся чесно — «чарівником слова», як ти кажеш, я ніколи не був. І мій друг, і напарник, Антон Царевский — теж (якщо хто пам’ятає, ми разом рулювали Гільдією).

Справа в тому, що копірайтинг в його теперішньому розумінні — це не «диво слова» і вже точно не робота письменника, як думають багато хто, в тому числі і горе-майстри (зокрема, їх жіноча половина), які тисячами тусуються на біржах контенту, пропонуючи свої послуги за копійки.

Копірайтинг — це холодна математика аналізу, тестів, робота з аудиторією, на яку націлений продукт, а головне — результат. Текст може бути гімном з точки зору літераторів, але він буде конвертувати читачів в покупців і це головне. А що стосується цього псевдоніма, причепився до мене ще задовго до того, як ми почали намагатися створювати бізнес і, зокрема, Гільдію.

Просто була у мене тату в формі джина, хоча там повинен був бути дракон (робили ще в студентські роки «на коліні», машинкою з гітарної струни). Ось звідти і пішов мій псевдонім, що став потім і позивним. Але про це пізніше. Зараз, до речі, цієї татухи вже у мене немає — на її місці професійна, кольорова.

Денис, я знаю, що ти змінив мирне перо копірайтера на грізну зброю захисника рубежів нашої Батьківщини. Як до цього поставилися твої близькі, друзі та просто знайомі? Чи є серед них такі, які повторили твій шлях або ж навпаки — засудили твої дії?

Так з того моменту, як почалася колотнеча, я спочатку прийняв рішення стати на шлях боротьби, тим більше, якщо бути вже до кінця відвертим, я завжди бачив себе зі зброєю в руках. Робота копірайтера і бізнес взагалі як би душили мене. Так, це приносило гроші, але сидіння на місці для мене було ще гірше від катування. Ну не моє це і все.

А тут як зверху щось допомогло — з’явився шанс стати професійним військовим, до чого я і прагну тепер. Зараз намагаємося робити все, щоб наша армія стала відповідати стандартам НАТО, Ізраїлю або тих же США. Боремося з совдепією і консерватизмом в збройних силах, так як вважаємо це найбільшим злом.

Що стосується знайомих — є і ті і інші. Багато хто з Маріуполя подався на сторону зла, як я люблю говорити. Багатьох моїх друзів по страйкболу вже немає в живих. Але вони самі винні — стали на бік бандитів і бидла, за що і поплатилися.

А змінити перо на зброю і так довелося б. По-перше, мене завжди тягнуло влізти в подібне «лайно». А по-друге — бізнес полетів до біса з цією війною, ФСБ, до речі, теж постаралося, крім жартів. І одна дуже відома в інтернет-бізнесі людина — теж. Називати імені не буду, але ви всі його добре знаєте, прізвище у нього таке ж, як назва відомого пістолета — нам навіть вдалося завоювати його пильну увагу. Ми ж, в основному, з Московією працювали.

Що стосується засудження або схвалення — мені, чесно, було насрати. З високої вежі. З’явився шанс змінити своє життя на краще, стати на шлях до своєї мрії і я це зробив. Досить, що мої мама і тато виявилися адекватними людьми, хоча пережили «совок» і, можна сказати, благословили на захист своєї країни. А приводити тут все «за» і «проти» від моїх знайомих не бачу сенсу — так можна цілу книгу написати ні про що.

З теплотою в серці

Скажи, будь ласка, як ти ставишся до тих людей, які з огляду на деякі вагомі причини не можуть бути зі зброєю в руках на передовій, але активно ведуть боротьбу на інформаційному фронті, на подобі віртуальних кіборгів? Для тебе, як для бійця, вони диванні воїни?

Взагалі для мене зараз одразу згадалася відома совдепівська фраза «Всі професії важливі, всі професії потрібні!». Тут вона як можна до речі. Проблема в тому, що багато у нас до сих пір не оцінили силу Інтернету і соціальних мереж, причому, як цивільні, так і військові.

З приходом модернізованого Фейсбуку, того ж Перископа (відгалуження Твіттера) і інших породжень світу IT, ми забуваємо, наскільки потужна зброя знаходиться в руках кожного, хто має хоча б смартфон або планшет.

Ми в лічені секунди можемо підняти або розтоптати людину, просто однією фразою, фотографією або відеороликом які побачать в момент тисячі людей. Я говорю про це, тому, що випробував на собі все це, причому, як в мирному житті, в ролі бізнесмена, так і вже під час війни.

Щоб впливати на світ і робити так, щоб твій голос почули, зовсім не обов’язково тепер купувати видавництво або телеканал — повірте, скоро вони підуть в минуле. Досить мати безкоштовний аккаунт у соціальній мережі, а безкоштовна можливість прямих трансляцій для кожного користувача в тому ж Фейсбуці зараз розтопче в пил платні сервіси для проведення тих же вебінарів, за рахунок яких піднялися стартапи багатьох «гуру» інформаційного бізнесу.

Я не дарма написав слово «гуру» в лапках — багато хто з підприємців подібного роду навіть не були профі в тій сфері, якій вони навчали, просто ці хлопці вчасно оцінили силу спрямованого інформаційного потоку, за що їм, в принципі, респект. Я вже мовчу про те, що репортером з місця подій зараз може стати будь-яка людина, що має портативний роутер і стрім-камеру.

До чого я це все говорю? Відповідаю. У такій ситуації не просто потрібно, а НЕОБХІДНО створювати кіберпідрозділи в рамках Збройних Сил, які будуть боротися проти інформаційної зброї противника — а у тій же Росії воно працює ой як добре, вчився я у одного профі такого, звідти. Він з ФСБ, а потім в бізнес подався. Але колишніх не буває, ви ж знаєте. Потім, як війна почалася, він мене на Донбасі розшукував, хотів рахунки звести.

Але це лірика. Повертаючись до кібервійни, хочу зазначити, що технології копірайтингу мають як мирне, так і військове значення. Це я вже почав розуміти, перебуваючи на фронті. Адже пропаганда — це та ж реклама, тільки продає вона не товар, а ідею і спонукає, закликає маси людей діяти так і не інакше. І пора б в це в’їхати нашим совковим командирам, яких від слова «Інтернет» в жар кидає від кількості їх невігластва в цій області.

Як підсумок, якщо говорити про «диванних воїнів», то я ні в якому разі не вважаю такими тих, хто професійно веде інформаційну боротьбу з противником. Інша справа, коли людина не постить у себе на сторінках нічого, крім «Слава Україні!» Або «Путін — huylo!» І, при цьому, не йде воювати, а продовжує сидіти вдома або принижуватися в офісі за копійки, знаючи, що безпека країни під загрозою — тоді так, це навіть вже не диванний воїн, а просто диванне лайно.

Денис «Шейк» Малихін

В першому питанні я питав у тебе про псевдонім, а зараз у тебе новий позивний «Шейк». Наскільки я знаю, ця назва англійської бального танцю. Твій позивний в якійсь мірі означає, що ти за допомогою своєї зброї змушуєш «танцювати» ворога?

Вадим, все набагато простіше і банальніше. Взагалі, «Шейк» — це назва освіжаючого, слабоалкогольного коктейлю, який подають в клубах, ну і під тією ж назвою продають слабкоалкогольну бурду в пляшечках по 0,5 л. Знаєш така, різнобарвна, типу теж коктейль.

Ну ось, коли я перейшов в новий підрозділ, там уже був чувак з позивним «Джин» і мені почали придумувати новий позивний. А ми як раз цей самий «Шейк» і пили. Ось один і каже: «А чого там гадати, будеш« Шейк!». Так і вийшло.

Потім, під час страшної аварії 5 січня 2015 року, коли ми розбилися по дорозі на бойові завдання в АТО, Ромка, той самий, що був «Джином», виявився в числі 13 загиблих хлопців. Я, слава Богу, уцілів, відбувся сильними травмами та переломом руки, проте не став повертати собі старий позивний в пам’ять про нього.

Тепер про кухню. Як там у вас з харчуванням? З дому посилки з смаколиками надсилають? У чому потребуєте? Які продукти можна надсилати?

Якщо говорити про харчування взагалі, в Збройних Силах, то воно поки залишає бажати кращого і тут до стандартів цивілізованих країн нам як раком до Китаю. І це не перебільшення.

Я зараз активно займаюся темою здорового харчування, експериментую, в принципі, на собі, але я вражений результатами. Тільки відразу попрошу не плутати те, що я сказав з жорсткими дієтами, веганами, сироїдами, непитущими і іншими неадекватами. Моя теорія ґрунтується на щадному режимі приготування їжі, використання мінімуму жирів, дріжджового хліба і т. д. Мій девіз у харчуванні: «Корисно — ніяк не означає, що несмачно!».

Коли я приходжу в їдальню на службі, мене шокує. 80% армійської жратви засноване на жирах — каша вариться на жирній свинячій тушонці (це в кращому випадку), на сніданок подається «вершкове» масло… Мене вистачило на пару раз там поїсти, благо, ми вільні — ходити в їдальню або харчуватися в магазині або в кафе за свій рахунок. І, найголовніше, що подібне меню повторюється кожен день — суп і каша.

Для порівняння, в Ізраїльській армії або в Штатах сніданок, обід і вечеря є чимось типу фуршету, якому позаздрить інший ресторан або кафе. Там є можливість взяти собі їжі, скільки потрібно, скільки вимагає організм, а головне — є можливість вибрати. Ти веган — фрукти їж або овочевий салат. Звичайна людина — будь ласка, стейк або рибку. Прикол в тому, що максимально враховуються ВСІ пристрасті і смаки людей.

Ще раз підкреслю, що коли я почав займатися темою здорового харчування, мені спало на думку запровадити цю концепцію і в армії, оскільки скорочення споживання тваринних жирів, всяких промислових «сгущенок», соусів, майонезів та іншого піде тільки на користь для здоров’я наших бійців, а витрати на харчування суттєво знизяться, особливо в літню пору.

Що стосується потреби, то це, в першу чергу, якісні продукти. Особливо, коли знаходишся в «полях». Але, слава Богу, цілі волонтерські центри зараз працюють над цим і за першим сигналом готові надіслати все необхідне. Зараз люди навіть самі тушонку закочують, тому, що промислова — повне гімно. А надсилати можна все, тільки треба враховувати пору року і стійкість продуктів до псування або розкладанню.

Денисе, бачу, ти не шифруєшься в соціальних мережах, зокрема, в Фейсбуці. Тобі погрожували? Ти не боїшся такої відкритості?

Сказати чесно, мене дратують люди, які, як ти кажеш, шифруються. Як сказав мій друг, грузинський військовий експерт Нодар, у якого за плечима кілька воєн: «Я не розумію людей, які вдають із себе щось, фотографуючись в масках або «балаклавах». Кого ви боїтеся??? Ви на своїй землі і ви її захищаєте. Так навпаки, відкрийте себе, нехай ворог вас знає і боїться, а не ви його».

Так, мені телефонували, так, мені погрожували, але це війна. І я зайняв свою сторону і розумію прекрасно, що взяв на себе відповідальність за наслідки. Мені відомо, чим це може закінчитися, але я готовий до цього. От і все. І іншим бійцям я бажаю того ж, а головне — нехай як молитву запам’ятають фразу Нодара — в принципі, вона і є відповідь на твоє питання.

Гірше інше. Скажу прямо, я буду з великою повагою ставитися до ворога, нехай він і на стороні Росії або гімнореспублік на Донбасі, але взяв в руки зброю або кіберперо, ніж до того «українця», який засцяв лізти в цю кашу, намагається зберегти «нейтралітет». Або ж втік за кордон, або, що ще гірше — на окуповані території або взагалі в Московію, продовжуючи залишатися «ні при чому». Ось це дійсно страшні люди, не варті бути громадянами нашої країни.

Шейк

Які плани у тебе на майбутнє? Чи збираєшся ти в мирний час повернутися до копірайтерської діяльності, або на цьому хрест поставив?

Думаю, ти вже зрозумів все з першої відповіді на перше питання. Я прийшов до своєї мрії, точніше, до дороги до неї і буду пробиватися далі. Хочу отримати офіцерське звання (хоча його мені повинні були дати вже давно), пройти купу спеціалізованих тренінгів з іноземними фахівцями — зараз це стало більш ніж можливо.

А взагалі, хочу працювати в підрозділі, де виконуються точні завдання, розробляти операції, особисто брати участь в них і рости професійно в цьому напрямку. Не можу уявити себе в іншому вигляді, чесно.

Ну і паралельно думаю відкрити якусь невелику справу — досвід багатий є в цій сфері, а зайвий дохід не завадить, а на випадок поранення або, не дай Бог, чогось такого, що більше не дасть мені можливості бути військовим, стане відмінною підмогою в житті.

Довго вже тебе мучити не буду своїми питаннями, і на закуску хочу про дещо запитати у тебе, як професійного копірайтера. Ти знаєш не по чуткам, які теми, найбільше, затребувані у завсідників Інтернету. Мене цікавить погляд з боку: які тематичні розділи можуть бути найбільш популярними в проекті «Кухня українських бандерівців»?

Ну, щодо тем — це, швидше за все, не до мене. Я вже говорив і повторюся — копірайтинг — це не статейний бізнес і не розважальне чтиво. Ми працювали з тією аудиторією, на яку був націлений продукт. І все. Весь Інтернет ми не моніторили, на це потрібно не 24 години на добу, а всі 25.

Але можу сказати точно, що люди охоче читають всякі життєві історії, лайфхаки, різні статті з гумором і т. д. Якщо я правильно зрозумів мету твого видання, то тобі, в першу чергу, варто показати, що ми самі звичайні люди, які просто стоять на сторожі своєї країни і живуть яскравим і насиченим життям, а не займаються зґвалтуванням бабусь і поїданням дітей, снігурів тощо. Якось так.

З теплотою в серці, Денис «Шейк» Малихін.

Денисе, дякую тобі за вичерпні відповіді! Бажаю тобі міцного здоров’я, удачі і мирного неба! З повагою, Вадим.