Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! 24 липня наша Церква вшановує пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги. Велика княгиня Ольга була християнкою за два покоління до хрещення Русі. Також в цей день спомин чуда великомучениці Євфимії всехвальної, що ним Православ’я утвердилося, мученика Киндея пресвітера.

Велика княгиня Ольга Київська

Велика княгиня Ольга

Вона була християнкою сама одна, серед царедворців свого чоловіка, який із презирством ставився до християнства, як релігії слабких, втішався над християнами і зі своїми соратниками висміював княгиню Ольгу та її віру. Вона ж стояла за свою віру сама одна, не боялась заявити про те, хто вона є, а проголошувала свою віру в Єдиного Бога як Спасителя світу.

Ми живемо у світі, котрий інколи висміює нас. Навіть зараз є країни, де християнином бути небезпечно. Ще не так давно і в нашій країні могло бути небезпечно заявити про себе як про християнина, хрещену людину. Це могло накликати біду. Але і тоді були люди віруючі, які стояли непохитно і вірували. Який урок для нас — приклад княгині Ольги! Ми повинні серйозно замислитися над своєю боязливістю та своїми страхами.

Що значить для нас Христос, якщо ми так налякані від насмішки чи зауваження? Адже нічого небезпечного з нами не станеться в тих умовах, в котрих ми живемо. Хіба ми допустимо, аби ім’я нашої матері, нареченої, чоловіка, дружини, близьких нам людей вимовлялось із насмішкою, принизливим жартом? Звичайно, ні. І в той же час ми так легко сприймаємо це, коли мова йде про Христа, про Бога, про те, щоб жити по-Божому.

Образ святої Ольги

Перед нами в увесь зріст постає образ святої Ольги, одинокої в морі язичників, не в такому суспільстві, як у нас, котре вже несе в собі євангельську закваску. Велика княгиня Ольга так вистояла, що змогла передати своєму внукові Володимиру таке бачення світу, котре ніколи не поблякло і не дало йому спокою, доки він не знайшов відповіді. Вона розкрила перед ним новий вимір людства і пробудила в ньому голод до речей більших, ніж несправжні боги, котрих шанував його батько зі своєю дружиною.

Велика княгиня Ольга вистояла, і неможливе людині стало можливим Богу: її внук відкрився Богу у Христі і своїм зверненням до Бога розкрив серця людей та простори землі Святої Русі пануванню і вічному життю Христа Спасителя. Можна і треба навчитися від цієї слабкої, але сильнішої, від усіх чоловіків жінки стояти одному і проголошувати нашу віру — не на словах, а живучи по-Божому. Амінь!

Священник отець Віктор (МУСТАФІН).

Походження та родичі

Ім’я Ольги має ще свої варіанти. Наприклад, скандинавське Helga — жіночий варіант імені Helgi, християнське ім’я — Олена, на честь матері римського імператора Константина I.

Рік народження точно не відомий, а рік смерті вважають — 969. Щодо походження Ольги є декілька версій.

  1. За «Повістю минулих літ» — родом із княжої варязької родини зі Пскова (чи села Вибути під Псковом).
  2. Також існують версії, озвучені менш відомими літописами: Ольга — донька Віщого Олега, який одружив із нею Ігоря.
  3. Ольга — нащадок давнього слов’янського роду Гостописла, який княжив у Новгороді до приходу варягів Рюрика.
  4. Ольга — болгарська князівна з міста Пліска (а не «Плескова», тобто Пскова), можливо онука болгарського царя Бориса.
  5. Найменш вірогідною вважають історики легенду про селянське походження княгині.

Батьки невідомі, чоловік — Ігор Рюрикович, син — Святослав (і, можливо, Уліб-Ульв). У візантійському джерелі згадується ще й родич Ольги, який був із нею в Константинополі (кузен чи небіж).

Хроніка життя та діяльності великої княгині Ольги Київської

За «Повістю минулих літ», Ольга одружилася з Ігорем 903 року, що погано узгоджується з фактом народження Святослава в 942 році. Тому дату одруження княгині вважають умовною легенда про зустріч Ігоря з майбутньою дружиною на полюванні під Псковом є лише в літературі москалів і не раніше кінця XVI століття. Наступна джерельна згадка про Ольгу — в угоді Русі з Візантією 944 року, а в «Повісті минулих літ» — під 945 роком, що пов’язана з відомою історією про помсту княгині вбивцям її чоловіка, древлянам. Історія чотирикратної помсти древлянам відома всім зі шкільної лави, тому висловимо лише кілька припущень істориків щодо цієї оповіді.

  1. Історії про Ольжину помсту мають явні фольклорні ознаки (особливо щодо несення послів у човні та спалення Іскоростеня за допомогою птахів — такий самий «рецепт» взяття міста припускають саги зятю Ярослава Мудрого, Гаральду Суворому).
  2. Власне акт помсти за чоловіка розглядають не лише як сакральний обов’язок скандинавської правительки, але і як важливу політичну подію — остаточну перемогу полян над древлянами в боротьбі за верховенство в ранній Русі. Тому попри свою казковість літописний сюжет, швидше за все, відбиває реалії суворої політичної боротьби X століття, в якій на той час велика княгиня Ольга відігравала важливу роль.

Правління Ольги як регентки при неповнолітньому Святославі найчастіше датують 945—960 роками, а періодом 945—947 років літопис датує установлення Ольгою системи «погостів» — центрів торгівлі та обміну, де упорядковано відбувалося збирання данини. На чолі перших «адмінодиниць» були поставлені княжі урядовці — тіуни. Було також встановлено точний розмір данини, котру мешканці Русі мали платити на користь київського князя («уроки») та періодичність її збирання («устави»).

Можливо, саме за Ольги почали будувати кам’яниці в Києві: археологи XX століття знайшли рештки фундаменту кам’яних теремів доби Ольги в Києві. Ймовірно, вела церковне будівництво. Щодо часу, коли велика княгиня Ольга прийняла християнство, дослідники єдиної думки не мають (дві основні версії: до візиту в Константинополь і під час візиту; популярніша перша, бо в столиці Візантії Ольгу супроводжував священник).

957 року — візит Ольги до Константинополя; 9 вересня і 18 жовтня — переговори з імператором Константином VII Багрянородним і його сином-співправителем Романом (літопис датує цю подію 955 роком). Візит «арохонтіси Ельги» згаданий у трактаті імператора Константина «Церемонії» (мета не вказана). «Повість минулих літ» супроводжує цю подію легендою про плани давно одруженого 52-річного імператора одружитися зі ще старшою княгинею «через її розум та красу». Результати візиту невідомі, проте наступного року Ольга прохолодно зустріла візантійських послів, що може свідчити про не дуже успішні переговори.

959 року — прихід послів від Олени, королеви Русі, до імператора Священної Римської Імперії Оттона I з проханням надати єпископів і священників — так повідомляє західноєвропейська хроніка (з цього часто роблять висновок про посилення контактів Русі з західною гілкою тоді ще конфесійно єдиного християнства). Проте місія німецьких священників на чолі з Адальбертом з Магдебурга 962 року провалилась, а деякі з них загинули через негостинний прийом на Русі, що пов’язують із приходом до влади в Києві язичницького угруповання на чолі зі Святославом.

Можливо, Ольга лишалася правителькою на час відсутності в Києві сина (а той постійно перебував у походах). Так, 968 року вона, згідно з літописом, керувала обороною Києва від печенігів, також, напевне, мала вплив на хрещення старшого онука — Ярополка, або навіть Володимира. Померла велика княгиня Ольга, судячи з джерел XI століття, 11 липня 969 року. Тіло перепоховане Володимиром у Десятинній церкві в Києві, за твердженням її офіційного «Житія», зберігалось нетлінним, а на могилі відбувались чудеса та зцілення. Початок неофіційного шанування як святої — можливо, XI століття, офіційна канонізація — не пізніше XIII століття 1547 року — визнана святою рівноапостольною (серед шести жінок, удостоєних такого статусу в християнстві). Шанується як православними, так і католиками.

Історична пам’ять

Одна з найпопулярніших постатей ранньої історії Русі вже протягом понад тисячі років. Для християн є взірцем дружини, матері, правительки. Для світського історієписання — перша і вельми успішна жінка-правителька Русі. Її пам’ять увічнена в десятках літературних та живописних творів, пам’ятниках у Києві, Пскові та Коростені, її ім’ям названі офіційні нагороди України. Смиренна свята, жорстока месниця, успішна жінка-політик — велика княгиня Ольга і сьогодні є знаковою постаттю для нащадків.