В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! 19 січня — Хрещення Господнє, день Хрещення Христа Бога нашого.

19 січня — Хрещення Господнє

19 січня — Хрещення Господнє

Це одне із дванадцяти неперехідних свят, тобто воно відзначається щороку в один і той же день. Людині властиво більше наслідувати приклад, показаний зі сторони. Адже він вражає, викликає довір’я більше, ніж слова. Тому Христос установлює таїнство хрещення. Сам особисто занурюючись у води Йорданські. Пророк Іоанн хрестив до пришестя Христа людей, котрі відгукувались на заклик про каяття. А вода як речовина завжди була джерелом життя, змивала гріхи, котрі прийшлі сповідували, Христос останнім, після всіх заходить у води Йорданські. Вони вже стали важкими, свинцевими від гріхів людських. Христос як Бог, який прийшов на землю взяти ці гріхи на Себе Своїм хрещенням, очищає ці найважчі, гріховні води як відкупитель. Тим самим Він встановлює таїнство хрещення в ім’я спокутування гріхів і нового життя у Христі.

Після того я відбулось Хрещення Господнє, учні Христові так само хрестили тих, хто увірував у Христа, у проточних водах. Вони сповідували гріхи, як Іоанн Хреститель, і також занурювали віруючих у воду, але ще не було таїнства хрещення в усій його повноті та силі. Ще не очищалась совість віруючих, усе було зовні, так, начебто не було Христа, не було ще спокутування на Хресті від гріхів роду людського. Ще не виступила перша очисна кров Спасителя на Хресті. Тому і не було таїнств та їх сили, хоча учні і бісів виганяли, помазуючи єлеєм, і хрестили у водах тих, хто увірував у Новий Завіт. Усе це ще тільки буде. Воно здійсниться лише після Хреста Господнього і Його страстей, смерті і славного Воскресіння.

Таїнство хрещення

Воскресіння — перехід до нового життя. Неможливо перейти від старого, того, що віджило себе, у життя нове і разом із тим вічне без таїнства хрещення. Настає момент духовного народження віруючого. Він набуває стан первозданного Адама до його гріхопадіння. Таїна хрещення ніколи не змивається, навіть якщо людина оступилась чи навіть зреклася від Христа, чи вдарилась у єресь. Просто суд буде над нею іншого порядку, але таїнство хрещення з нею цим не змивається. Така необмежена сила самого таїнства. Цим таїнством хрещення у Христа хрещеному відчиняються нематеріальні ворота у потойбічний світ, у життя вічне. Відчиняються ж ці невидимі духовні двері в інші таїнства та обряди. Так починається вічне життя чи вічна смерть. Нове життя невідоме, але хід його ясний. Воно цілком залежатиме від того, чи був народ наш із Христом, чи залишається з ним, чи відмовляється від нього, чи піде за ним або залишить Його Єдиного. Народ, який забув про Небо, не гідний жити на землі.

Відчуття страху вічної смерті

Не відмовиться людина терпіти безчестя, образу, побої, в’язницю і навіть смерть, якщо відчуває страх вічної смерті. Адже більшим страхом знищується страх малий, від великого смутку щезає малий смуток, велика хвороба робить непомітною малу, як і за великим шумом не чутно слабкого голосу. Смуток віку цього і страх тимчасової біди поглинаються смутком про спасіння душі і страхом вічної загибелі, немов світло свічки поглинається світлом сонячним. Цей страх у благочестивій давнині вів віруючих у пустелі та печери, змушував жити краще із звірами, ніж із гріховодниками, харчуватися травою, ніж солодкою їжею, краще поневірятись у лісах, ніж бути оточеним спокусами, і так далі.

Цей страх вражає і самих демонів, духів безплотних. І демони бояться геєни, на котру засуджені. І намагаються зробити її учасниками синів людських, щоб не одним у ній мучитись. Тут вони, страждаючи, одержують віддушину, коли когось із наших схиляють до гріха. Особливо відзначаються серед демонів ті, котрі зуміли розбестити християнську душу священика, а ще більше — ченця. Дивовижно, що люди не тремтять перед тим, перед чим тремтять демони-духи. Нам не збагнути до кінця, не відчути ніколи стан людини до спокутування жертви Іісуса Христа.

Христос у нас

Наш гріховний стан у порівнянні зі станом демонів, котрі живуть у злі, незрівнянний, тому що ми спокутувані раз і назавжди Богом у Христі. Тепер Христос у нас як сподівання слави. Тепер не я живу, але живе у мені Христос. Можливо, звідси у нас надмірна впевненість у собі, а не віра у Христа в усій своїй повноті? І немає страху Божого, але є надмірна самовпевненість у милість Божу над нами. Можливо звідси причини недбалості людей? Так, це догмат, що тепер ні гріх, ні смерть не розлучать нас із Богом. На гріх є каяття, а смерть ми вже сьогодні нехтуємо своєю ж смертю через віру у Христа воскреслого, безсмертного Бога нашого.

Слава Богу!

Слава Богу, що ми хрещені, пройшли Хрещення Господнє і прийняли таку віру, сутність і зміст котрої в основному є турбота і піклування Творця про Своє творіння. Вважай себе сином Божим, рабом Бога свого і шукай насамперед Царство Боже, котре є всередині нас, а все інше додається. Сподівайся на Господа, поклади на Нього піклування про себе повністю. Це ще треба зуміти зробити — переступити через своє «я»; гордість, самолюбство, марнославство. Зуміти віддати Йому, Богу, усі ці негативні якості, відчути свою неміч, віддавши свою гордість, і лише тоді Сила Божа в немочі стає людською.

«Спаси мене, Господи, хочу я цього чи не хочу! Усе зробить Бог, як єдиний серцевідець, таємний споглядач речей видимих і невидимих, суддя усіх наших помислів, не кажучи вже про справи. Не гордися, а бійся!», — повчає апостол. Якщо Бог не пощадив природних гілок, то хіба пощадить тебе? Амінь.

Священник отець Віктор (МУСТАФІН)

Поділитись: