Пропоную вам невеличку, але цікаву розповідь про видатну постать в українській історії, якою є Ярослав Володимиркович Осмомисл. Роки життя: близько 1135—1187 (дати  можуть різнитись).

Ярослав Володимиркович Осмомисл

Походження та родичі Ярослава Осмомисла

Ярослав Володимиркович Осмомисл — син галицького князя Володимирка Володаревича і Софії, доньки угорського короля Кальмана, прапраправнук Ярослава Мудрого. Мав дружину Ольгу (доньку Юрія Долгорукого) та нешлюбну жінку Анастасію Чагрову. Діти:

  1. Володимир.
  2. Олег.
  3. Єфросинія (дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, розбитого в 1185 р. половцями).
  4. Вишеслава.
  5. Ще одна невідома на ім’я донька.

Прізвисько може означати «той, хто думає за вісьмох», «той, хто робить вісім справ одночасно» чи «той, хто знає вісім мов» (указівка на незвичну для раннього середньовіччя любов до книг). Передостанній представник Ростиславичів на галицькому княжому столі.

Ярослав Володимиркович Осмомисл: хроніка життя та діяльності

1150 року — перша літописна згадка (одружився з Ольгою).

1153 року — після раптової смерті батька стає галицьким князем. Бере участь у невдалій для галичан битві з київським князем Ізяславом Мстиславичем під Теребовлею. Укладає мир з Києвом.

1158—1159 роки — воює з черговим київським князем Ізяславом Давидовичем, котрий підтримує двоюрідного брата Осмомисла — Івана Берладника. Після серії походів у союзі з угорцями, польськими князями і половцями садовить у Києві сина свого союзника — волинського князя Мстислава Ізяславича, згодом допомагає йому утриматись на київському столі. Переміг Івана Берладника, який помер на чужині (мож-ливо, отруєний агентами Осмомисла).

Рідко очолював походи (можлива причина — спадкова кульгавість, спричинена хворобою Пертеса), проте вів активну зовнішню політику, надсилаючи війська проти половецьких ханів, втручаючись в усобиці на Русі.

Прихильник союзу з Візантією (тітка Осмомисла була одружена з сином імператора Алексія І Комніна) та Священною Римською імперією (правитель котрої Фрідріх І Барбаросса, можливо, мав у складі свого війська галицьких дружинників). У Галичі 1164 року переховувався візантійський принц Андронік Комнін. Допомагав Мануїлу Комніну у війнах з угорцями та, можливо, турками-сельджуками.

Сприяв розвитку зовнішньої торгівлі, заснувавши Малий Галич у пониззі Дунаю (сьогодні Галац, Румунія), розширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами. Побудував і зміцнив чимало галицьких міст, за його підтримки у 1153—1157 роках споруджено Успенський собор у Галичі.

На початку правління залежав від могутнього галицького боярства, згодом почав правити самостійно, що 1171 році призвело до гострого конфлікту. Приводом стали негаразди в княжій родині: Осмомисл віддалив від себе законну дружину Ольгу та сина Володимира, наблизивши Анастасію (Настаську) з боярського роду Чагрових (можливо, половецького походження). Незадоволені посиленням позицій чужинців Чагрових галицькі бояри влаштували бунт, заарештували князя у власному теремі, спалили Анастасію як відьму, що причарувала Осмомисла, і взяли з князя клятву, що він повернеться до дружини.

У 1170-х роках Ярослав Володимиркович Осмомисл узяв боярство під контроль, змусивши ненависних дружину і сина тікати з Галича (Володимир Ярославич поневірявся багатьма руськими князівствами, переслідуваний людьми батька, і лише 1186 року повернувся до Галича).

Близько 1185 року — знамените звернення до Осмомисла в «Слові о полку Ігоревім» як до чи не наймогутнішого князя Русі.

1187 року — перед смертю заповів княжий стіл у Галичі Олегу в обхід старшого законного сина, котрий дістав Перемишль (утім, бояри порушили заповіт). Похований в Успенському соборі Галича (нині — село Крилос Галицького району Івано- Франківської області). Саркофаг зберігся, в 1990-х роках було досліджено ймовірні останки князя і зроблено його скульптурний портрет.

Історична пам’ять про Ярослава Осмомисла

Найяскравішим доказом могутності князя є звернення до нього невідомого автора «Слова о полку Ігоревім» (до речі, сина Осмомисла Володимира деякі вітчизняні вчені вважають автором цього твору). Успішний і могутній галицький князь із непростою «людською» біографією був популярний в українській літературі й мистецтві XIX—XX століть (зокрема твори сучасних авторів слов’янського фентезі).