В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! 17 грудня Церква величає святу великомученицю Варвару. Свята Варвара великомучениця рано втратила матір. Батько її, язичник Діоскор, багата і знатна людина, зосередив усю силу душевної прив’язаності на своїй єдиній дочці. Діоскор вирішив виховувати її, приховуючи від сторонніх очей красу Варвари. Для цього він побудував вежу, де, крім Варвари, перебували лише її язичеські вчителі. Із вежі відкривався вид навколишній і далекого Божого світу, про котрий вона розмірковувала, зміцнившись у думці про те, що бездушні ідоли, творіння рук людських, котрим поклоняються її батько та вчителі, не могли так мудро і чудово влаштувати довколишній світ.

Варвара великомучениця: Церква величає святу Варвару

Варвара великомучениця

Бажання пізнати справжнього Бога так захопило душу Варвари, що вона вирішила присвятити цьому життя і провести його в дівоцтві. За сповідування перед батьком своєї непохитної віри Варвара була піддана мукам самим батьком і правителем міста Мартианом. Красиву і знатну дівчину дуже довго піддавали тортурам:

  • терзали тіло;
  • били по голові;
  • відрізували соски;
  • оголеною возили містом зі знущаннями та побоями.

Тверда сповідниця віри Христової була обезголовлена самим її батьком Діоскором. Кара Божа скоро настигла обох мучителів — правителя міста Мартиана та Діоскора, вони були спалені блискавкою. Варвара великомучениця, а точніше, мощі святої великомучениці наразі покояться у Київському Володимирському соборі.

Бог став людиною і прийняв муки через любов до нас

Бог Старого Завіту до Христа, Бог стародавніх релігій був Богом незбагненним, Богом страшним і Його святості були незбагненними. У Євангелії Нового Завіту розкривається Бог, доступний і простий — але якою ціною! Він став Людиною і через це віддав Себе на розтерзання і на глум через любов до нас. Він був вразливим, як ми, беззахисним, безпомічним і зневаженим, як ми буваємо зневаженими в очах тих, хто вірить лише в силу та успіх. Ось яким розкрився перед нами Бог, і Він нам відкрив, що немає такої глибини падіння, розгубленості, страху і жахіття, в котру б Він не зійшов до нас, із тим щоб, коли і ми в неї падаємо, не були б одними. І впродовж усього Свого життя Він був саме з тими людьми, котрі потребували, аби до них прийшов Бог, позаяк вони втратили до нього дорогу.

Зараз багато що робиться, що можливо людськими силами при сприянні темних сил, щоб викоренити з людських душ не лише знання про Бога, але й здатність сприймати Його.

Нам треба знати Христа, Сина Божого, який став людиною, освятивши всіх істот. Нам дана глибока за думкою і за почуттям православна віра, дана Церква, її таїнства, дано саме життя. І коли розмірковуєш над своїм життям, робиться так сумно за себе. Скільки дано, в який плід? Озираєшся на своє життя, коротке воно чи ні, і бачиш, скільки можна було зробити, якою людиною можна було стати — і нічого не зроблено. І стоїш таким знедоленим при цьому величезному багатстві, спустошеним при такій повноті.

Невже настане такий час у житті бодай одного із нас, коли Господь скаже: «Із цього винограднику плодів більше не збирати, цей виноградник вимер, залишається лише дати йому висохнути і спалити його».

Ми попереджені, а значить, і захищені. Христос говорить: «Вам усе було дано». Бережіться, настає час, коли Господь оглянеться навколо Себе і побачить душі голодні, душі, котрі виснажилися в очікуванні і котрі кричать Йому: «Господи, явися нам!». Душі, котрі спроможні відізватися усім життям, мужністю на поклик Христовий. І все це буде при відчинених дверях нинішньої Церкви Христової, тому що Суд Божий починається з Дому Божого.

При усій на сьогоднішній день матеріальній доступності, подумаємо про це дуже серйозно, позаяк, хто не береже заповідь Господню не як закон, не як наказ, не зі страху, а просто тому, що Він нам дорогий, той не може сказати: «Люблю Тебе, Господи». Але ж вірить, особливо зараз, багато хто, віруючих багато, а люблячих мало. Стосунки наші з вірою якщо в усьому не споживацькі, то залишаються поверхневими — зав’язуються і розпадаються. На мить здаються вічними, а потім виявляються скороминущими. Чуємо лише те, що хочемо чути, а все інше забуваємо. Проходимо в житті повз себе, замість того, щоб вирости у повну міру можливостей, щоб бути усім тим, чим ми можемо бути, дрібнішаємо і калічимося. Голос совісті не доходить ні попередженням, ні натхненням. Голос ближніх не доходить, голос Божий залишається сам по собі. Шукаємо своїх інтересів, котрими задовольняємося, і шукаємо далі.

Як жити далі?

Чим же залишається жити? Звідки ж брати глибину натхнення, звідки черпати життя? Ось чому через деякі причини життя буває тьмяним. Воно повільно, тужливо минає, а могло б бити джерелом у життя вічне. Віддай усі турботи Богові. Позаяк лише Він має щось зробити, щоб відстояти Свою честь. А доки ми, а не Господь, уявляємо себе бодай частково господарями ситуації, доки ми говоримо: «Я сам, Ти лише трохи допоможи» — ми не одержимо допомоги. Звичайно, дій, і Бог тобі сприятиме. Але допомога Божа повинна розкидати усі хитрування. Віра — від чуття, а чуття — від слова Божого. Через усе, що є в людині, розкриваються краса і сенс світу істот. А через них — споглядання вічності і краси Божої, котра сяє в усьому Його творінні. Амінь.

Хай Варвара великомучениця буде багатьом за приклад.

Священник отець Віктор (МУСТАФІН).