В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Настав час, коли ми прощаємося з роком минулим і з надією й очікуванням звертаємо погляд до прийдешнього року. І настане Новий рік в передчутті чуда!

І настане Новий рік

І настане Новий рік!

Кожен із нас в передчутті чуда чекає настання Нового року. Перед нами знову відкриваються врата часу і постає перед нашими очима прийдешнє Різдво Христове, яке ми незабаром святкуємо. Зараз ми на порозі чуда: час і вічність, Бог і людина поєднуються в єдиний потік життя і спасіння. І як щороку, коли ми оглядаємося на минуле і дивимося в майбутнє, нас охоплює біль, що стількох немає серед нас, котрі почили тепер сном землі, і водночас вони увійшли в ту вічність, яка плине часовим потоком. Разом із цим спалахує така радість, що вони не вмерли. А просто стали невидимими. Про тих, котрі покинули нас, ми не маємо говорити з тугою: «Їх немає», а повинні сказати із вдячністю: «Були» — вони нас «животворили».

Підбиваючи підсумки, оглядаючись у минуле, ми бачимо, як багато ми не зуміли здійснити впродовж цього року. Причини слід шукати в собі:

  • через недбальство;
  • безпам’ятність;
  • із безсилля;
  • з недоброї нашої волі.

Перед тим, як ввійти у новий час, покаймося перед Богом, визнаймо свої помилки і заберемо з минулого року досвід життя, який нам дозволить не повторювати їх і не припускатися подібних. Минулого вже немає, майбутнє нам невідоме. Нинішнім часом ідем назустріч життю, і немає потреби сподіватися для того, щоб почати справу. Не потрібно успіху, щоб продовжувати виконувати його. Ці сповнені сміливості середньовічні слова закликають нас залишатися і бути вільними та із цією волею ввійти у прийдешній рік, щоб будувати і творити, щоб стати тим, чим ми покликані бути, і залишатися для інших і для Бога всім, чим ми можемо бути, не гадаючи і навіть не сподіваючись, що в нас щось вийде.

І настане Новий рік, і неможливе для людини стане можливим силою і благодаттю Божою. Напередодні Нового року хочеться згадати слова, сказані на початку війни королем Георгом VI своєму народові: «Просив я стража, котрий стояв біля дверей нового року: «Дай мені світло, аби я з певністю міг ступити безпечно в невідоме». І він мені сказав: «Поклади руку твою в руку Божу — це буде для тебе краще, ніж світло, і певніше відомого шляху».

Бог милосердний і всемогутній

Милосердя і всемогутність Божі вбачаються в тім, що Господь кожного з нас ставить на таке місце, де ми можемо, якщо захочемо, принести Богові плоди добрих справ, спасти себе та інших, якщо вони шукають спасіння. Він найбільших грішників робить праведниками, котрі упокорюються благодаті Його, що закликає до спасіння і дивним чином нас усіх рятує від гіршого і від самої погибелі.

Усьому є початок і всьому приходить кінець. Та дух живе вічно. І настане Новий рік, не будемо печалитися втратою тимчасового і тлінного, переоцінивши все, станемо дбати про вічне і нетлінне: про Бога, бо в Ньому — все, про заповіді Його, про миролюбність, про терпіння, помірність, доброчесність. Нехай збайдужіє серце до всіх красот і насолод земних, та пробудиться тоді і віра наша з-під спуду тяжкості тимчасового життя суєти і турбот. Не заздри тим, хто лукавить і творить беззаконня. Будемо вчитися задовольнятися тим, що Бог послав, а більше поділимося зі злиденними. Цілковито покладаємося на промисел Божий: хочу, як буде, на все воля Господа.

Не станемо печалитися, втративши щось із речей, загалом із видимого. Нехай беруть, це наше сміття, не станемо побиватися і роздратовуватися. Покладаємося на Бога через віру в Нього цілковито. Він знає, як людину провести безбідно через справжнє життя до Себе — у Вічне Царство. Великі прикрощі відбуваються без сподівання на промисел Божий: зневіра, ремство, гнів, скнарість або пристрасть до накопичення грошей і взагалі майна, аби стало їх на багато років із запасом, щоб їсти, пити і веселитися. Не уповаємо на Творця, промисел Його над світом, журимося від втрати якогось доходу через наш недогляд, втрати речей, особливо коштовних і потрібних. Або непомірно радіємо, знайшовши що-небудь, чи вигравши, чи одержавши гарний дохід, місце, посаду.

Робота над собою й із собою, зі своїми пристрастями. Бажаннями і похотями — ось мета нашого життя, це найголовніша праця. А не робота щодо забезпечення себе матеріально, хоча б і при потребі хліба насущного. Інакше задоволення однієї потреби породжує іншу потребу. Стає все мало й мало. Раніше вистачало на всіх — наразі мало. Це хвороба, і вона прогресуватиме. Шукайте насамперед Царства Божого і правди Його — інше все додасться, повчає настільна книга Євангеліє. Не розпочнеш боротьбу із пристрастями, не приборкаєш свої бажання і пристрасті — і те, що повинно докластися і бути твоїм, не додасться.

Долучаємось до побажань церкви і її вчення

Не можна підміняти цінності життя, головне — другорядним. У цьому сенсі я долучаюся до побажань Церкви і її вчення і бажаю від усієї душі і собі, і всім стати новими у славу Божу й у спасіння. В істинне благо всім нам. Дай Боже сповнитися всім нам бажанням нетлінних і вічних благ і нехтувати блага тлінні, які віддаляють нас від Бога, умертвляють і душі, і тіла через нашу до них пристрасть. Усе тлінне залишиться тут — гнити далі. Нічого на небо із речовинного, гарного і дорогого не візьмеш. Туди перейдуть наші душі і наші людські відносини, які ми тут, на землі, уклали між собою. Амінь.

Священник отець Віктор (МУСТАФІН).