Українська гостинність

Ласкаво просимо до нас в гості

Народ України завжди відрізнявся своєю гостинністю. Подорожнього, проханого або непроханого гостя слід було нагодувати, подаючи кращу їжу, яку господарі не дозволяли собі їсти щодня. Якщо хтось заходив в будинок, коли господарі їли, він говорив: «Хліб-сіль». У карпатських селах той, хто потрапляв на сніданок, обід або вечерю, говорив: «Час на обід (полуденок, вечерю)» або «Їжте на здоров’я». Поява гостя в цей час вважалася хорошим знаком — це забезпечувало родині благополуччя.

Господарі обов’язково запрошували гостя, прибульця чи сусіда до столу: «Просимо Бога і тебе сідайте обідати» або «Просимо і вас», «Просимо і вас до обіду (полудня або вечері)». Треба було спробувати кожне блюдо, яке подавала господиня. Однак часто, особливо в Галичині, відмовлялися від запрошення: «Будьте здорові, спасибі» або «Їжте, нехай вам Бог дасть на пожиток».

Вважалося неввічливим багато і жадібно їсти в гостях. Гості ніколи не починали їсти, поки господарі не просили: «Бог благословить, а господар велить — їжте, панове», «Їжте, гості дорогі», «Нумо, гості, кусайте, попивайте», «Нумо, будь ласка, діставайте» та інші. З’ївши кілька ложок страви, гості знову чекали «примусу». Гостини, на яких гостей мало просили до їжі, вважалася поганими. Про це свідчить і прислів’я: «Давали їсти і пити, тільки припрошували погано» або «Вміли подавати, але не вміли просити».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *