Таланти твої Україно 3: вірші про червень, сільські вихиляси

Друзі, ось вже втретє публікую збірку віршів наших талановитих земляків під загальною назвою «Таланти твої Україно 3», які ще жодного разу не публікувались в Інтернеті. Тому прошу вас читати і насолоджуватись.

Вірші про червень

Черешні в ягодах стоять:
Елегантні і красиві.
Різні: білі й чорнобриві.
Всі на сонці аж горять!
Еліксиром дивовижним
Ніби повниться садок.
Місяць цей, як огірок.

Володимир Гвоздецький, с. Скороходове Чернігівської області.

Чарівна літня ніч не спонука до сну,
Ефірний аромат наповнює повітря,
Рослини п’ють краплинами росу,
Вишняк старий шепочеться із вітром.
Елементарні часточки зірок
Намистинками блискають із неба.
Щось хруснуло, то я зробила крок
В обійми ночі, з думкою про тебе…

Ірина Мироненко, с. Боровиця Черкаської області.

Чисте сонечко на небі,
Еспарцет гукає бджіл,
Розрум’янились троянди,
Вишні і порічки.
Ех, прекрасно як довкіл!
Не розкритий до кінця
Любить дарувать цей місяць
Насолоди і сюрпризи
З кожним днем твого життя.

Наталія Скринська, с. Стара Гута Хмельницької області.

Таланти твої Україно 3: сільські вихиляси

Ходить сон коло вікон,
А дрімота — коло плота.
Землеробові ж не спиться —
Обсіла робота.

На городі лобода
Глушить бараболю.
Даси волю їй тепер —
Матимеш «квасолю».

Аж до пояса трава
На всіх сінокосах.
Треба вчасно запасти
Сіно своїм козам.

Бо якщо не станеш зараз
Косою махати,
Взимку вони тобі спідні
Будуть об’їдати.

Садок, пасіка, город —
Клопоти, турботи…
Як та риба без води,
Селянин — без роботи.

Павло Яворський, м. Жмеринка Вінницької області.

Заздрі луснуть: господарство
Гарно доглядаю —
Кожен куток тішить око
Й душу звеселяє.

Поросятка вгодовані,
Качки й гуси в нормі,
Молочко дає корівка
На хорошім кормі.

У саду і на городі
Ніяк нудьгувати:
Щойно встигла посадити,
А вже час збирати.

Кума моя у цейтноті,
А я скрізь встигаю,
Бо надійну помічницю
В усіх справах маю.

Тетяна Соломаха, м. Київ.

Прийшов Петро на пасіку
У кума просити
Свіжим медком із вулика
Його пригостити.

Каже кум: «Тобі зарано
Цього забажалось —
Моїм бджілкам ще не мало
Трудитись зосталось».

«Візьми «пшикалку» і маску, —
Тиче Петро склянку, —
Й розпечайтай (ну, будь ласка!)
Бодай одну рамку!»

«Як ти, Петре, такий спритний, —
Каже кум у злості, —
Візьми «пшикалку» і сам
Йди до бджіл у гості!»

Не звик Петро на підпитку,
Щоб його просили:
Кришку з вулика зняв швидко
І… чкурнув щосили.

З хати через цей конфуз
Не виставляв носа,
Ховав лице, мов гарбуз,
Й очі ескімоса.

Петро — кумові: «На тебе
Зла я не тримаю.
Дивно лиш — тебе вони
Й голим не кусають».

Каже кум, хоч і стидиться
За такий гостинець:
«Я для них — рідна душа,
Ну, а ти — чужинець».

Богдан Підгаєцький, смт Сосниця Чернігівської області.

Ну як, до душі вам припали таланти твої Україно 3? Чи варто продовжувати ще публікувати такі вірші? Розкажіть про свої враження в коментарях нижче.