День апостолів Петра і Павла — День первоверховних апостолів

Почнімо з того, що чужі гріхи помітити легко, зате власні — важко. Сьогодні весь православний світ святкує День апостолів Петра і Павла. Отже, 12 липня закінчується піст на честь Петра і Павла — первоверховних апостолів.

День апостолів Петра і Павла

Перший із них — самовидець Христа — Спасителя світу, іменований ним же «камінь віри», і в той же час попуск Божий. Коли в ньому мала була проявитися віра в Бога, він її зрікався тричі.

Нечуване протиріччя слова і діла. Чому? Таким був попуск Божий ближньому учневі, який насправді любив свого Учителя і хотів за нього померти?

Другий учень Христа, Павло, який раніше іменувався Савлом, був старозавітним праведником із середовища богообраного народу, котрий шукав Господа свого. Скільки ж помилок він здійснив — до братовбивства, але гадав, що робить це заради Бога. Щоб людина зробила в житті правильний вибір, їй потрібен глибокий послух. Дуже нелегко сучасному християнинові, навіть православному, упокоритися. Це значить зневажати себе, і через це побачити шлях свій, зробити єдиний правильний вибір у своєму житті. Дуже легко «нова епоха» спокушує людину, і насамперед сучасна людина сама стає доступною для самообману. Чогось досягає, добивається. Тим самим виділяється із загального середовища, стає і старається стати першою серед людей, непомітно переходячи всі межі дозволеного.

Бог нас, Своє творіння, любить більше, ніж ми самих себе. Божественна любов до нас нещадна. Він ніколи не дасть нам загинути навіть у нашому благополуччі. Він не залишить нас ніколи, доки не скрушить наших сердець або наших кісток, каже апостол Єрма. Нам самим дуже важливо завжди пам’ятати шлях життя цих святих і згадувати їх у День апостолів Петра і Павла, як їм доводилось упокоритись і перебувати постійно в подібному стані безсилля, аби сила Божа в їхній немочі здійснилась. Так вони здобули величезну силу, безмірну відвагу проповідувати Благу вість, Новий Завіт, віру у Христа. Нести і показувати не себе і знання свої про Христа, але Христа в собі, і Христос-Бог говорив їхніми устами. Але якби Петро і Павло не прийняли кару Божу як ліки, якби вони не усвідомили своє людське безсилля, то не збагнули б, яка людина сама по собі слабка і немічна. Сама вона не може навіть керувати своїм «я». Покаяння, переоцінка цінностей змінили їх розум, і з того моменту вони стали іншими.

Упокорення Господом

Докори совісті, страх вижити завдяки своєму Учителю гнітили Петра до кінця його життя, попри те, що він був прощений. Чуючи крик півня, Петро слізно каявся, пам’ятаючи свій гріх зречення. Так напророчив Іісус Христос своєму учневі на його похвальні слова про відданість Христу: «Не встигне півень проспівати вночі, як ти тричі відречешся від мене». Так упокорив Господь учня свого, аби той не переоцінював себе, а у зневажанні шукав велич, а Бог йому допоможе.

Савл, на відміну від Петра, вже чув вість про воскресіння Христа, але прийняв її скептично, а християн — як секту, яку треба знищити за богохульство. Під час чергового гоніння Савл був вражений явленням йому воскреслого Христа. Як так могло статися? Христос просить Савла, смиренно запитує: «Навіщо ти мене гониш, Савле?» і одночасно карає: уражає сліпотою фізичною. Савл наляканий тим, що сталося, — явленням Господа, якого він шукав, чекав і вірив, і втратою зору, несподіваною сліпотою.

Таке ось покарання відкрило серце Савла. Дивні діяння Твої, Господи: так може карати лише люблячий батько свою дитину. Чудеса сили Божої продовжувались у ньому через апостолів. Вони зцілили Савла, він прозрів, став бачити знову, а ось пояснити йому вчення Христа, як Новий Завіт, уже не було потреби. Він прозрів духовно, розумом перевтілився із старого вчення бачення Бога в новозавітне сприйняття Христа. Це чудо перевтілення апостол Павло (він був переіменований новим ім’ям, сам став іншим) проповідував завжди і скрізь, адже темою його проповідей були завжди Христос і живе явлення Воскреслого Христа.

Усе-таки людині властиво краще залишатися людиною-шукачем, попри те, що ми, християни православні, знайшли істину і перебуваємо в ній. За переконання істини віри православної, звичайно, треба стояти на смерть. Бо ці ідеї гідні смерті, як і життя, тому що вони живі і вічні.

Не упокорюючись перед скорботами і неприємностями, нехтуючи покаранням, ми віддаляємось від Бога. Важко, нелегко побачити руку Божу в спокусах, але тільки так можна вижити без докорів совісті і не за рахунок інших. Самому упокоритись важко. А без цього не вийти на потрібну, рятівну стежку життя. Без покарання не здобудеш мудрості і правильно зробленого в житті рішення. Залишається лише просити допомоги Божої і здобути свободу в послуху. Адже свобода без послуху залишається причиною і джерелом зла. Амінь. Святкуємо День апостолів Петра і Павла!