Народився Святополк Окаянний у 980 або за іншими даними у 981 році. Прожив він недовге життя до 1019 року, але встиг залишити свій слід в нашій історії. Також його нарікають Святополк Володимирович або Ярополчич, а за християнським ім’ям він Петро.

Святополк Окаянний або Святополк Володимирович

Походження та родичі

Святополк Окаянний народжений полоненою грекинею — колишньою черницею (у XVIII столітті з’явилась нічим не підтверджена версія, що її звалим Юлія), котру привіз до Києва Святослав (можливо для укладання якогось політичного шлюбу).

Батьком міг бути або Ярополк Святославович, або Володимир, дружиною (наложницею?) котрого вона стала після загибелі Ярополка (є літописна згадка про нього як про «сина двох батьків»). Уважався сином Володимира за життя цього князя.

Існує цікава версія, що сам Святополк, карбуючи монети з двозубом, схожим на знак Ярополка, намагався дистанціюватись від нащадків Володимира, демонструючи своє походження від популярного в Києві Ярополка.

Про дітей відомостей немає.

Святополк Окаянний або Святополк Володимирович: хроніка життя та діяльності

3 990 років — князь Турово-Пінський. Коли прийняв християнство — невідомо.

Близько 1013 року (або, на думку Леонтія Войтовича, раніше) — одружився з донькою польського князя Болеслава Хороброго в результаті укладення миру Володимира з поляками.

1015 року — незадовго до смерті Володимира перебував в ув’язнені в Києві разом із дружиною і польським єпископом Рейнберном. Причиною цього могло бути або зближення Володимира з ворогом Польщі — Священною Римською імперією, або плани щодо передавання престолу в Києві ймовірному улюбленцю Володимира — Борису.

У липні 1015 року, після смерті Володимира, Святополк виходить на свободу й оголошує себе київським князем за підтримки київських бояр та народу.

Встиг випустити півсотні срібляників з двозубом та своїми язичницьким і християнським іменами.

Протягом цього ж року сталися загадкові смерті трьох синів Володимира Святославича — Бориса, Гліба та Святослава. «Повість минулих літ» змальовує Святополка як кровожерливого замовника всіх трьох убивств, скоєних боярами Святополка та найманими варягами задля усунення конкурентів.

Альтернативне джерело — скандинавська сага про Еймунда Хрінгссона — твердить про війну на Русі між Яріцлейвом і князем Буріцлейвом, убити котрого Яріцлейв доручає найманому варязькому ватажку Еймунду. Останній виконує доручення після битви, в якій Буріцлейв зазнає поразки. У Буріцлейві дослідники вбачають або самого Святополка (до образу долучені риси його союзника короля Болеслава; тоді сага більш-менш узгоджується з літописною оповіддю про перемогу Ярослава над Святополком 1019 року і кидає світило на обставини загибелі Святополка), або Бориса ( тоді з’являються підстави для «реабілітації» Святополка в очах широкого загалу й до появи теорій про кардинальне редагування руських літописів за часів Ярослава).

До речі, якщо Святополк Окаянний уважав себе сином Ярополка, то підстав любити синів убивці свого батька він і справді не мав.

1016 року — Ярослав на чолі новгородського війська та найманих варягів втручається в боротьбу за владу і розбиває Святополка під Любечем на Дніпрі. Святополк тікає до свого тестя Болеслава та наймає печенігів.

1018 року — Святополк і Болеслав розгромили Ярослава і взяли Київ. Ярослав знову тікає до Новгорода. За літописом, Святополк уміло користується небажанням киян утримувати армію Болеслава й ініціює вигнання поляків з Києва.

1019 року вирішальна битва між Святополком і Ярославом на річці Альта (тут було вбито Бориса; такий явний символізм наводить на думку про сумісність літописної локалізації місця битви), де дружину Святополка і союзних йому печенігів вщент розгромили. Імовірно, київський князь втік і помер «між лєхи і чехи» (можливо треба розуміти цей вислів як «невідомо де»), але, у разі прийняття версії щодо вбивства князя людьми Еймунда, місце поховання — Київ.

Історична пам’ять

Святополк Окаянний — надзвичайно суперечливий діяч ранньої історії Русі. Попри колосальну роботу офіційної державної та церковної пропаганди часів Ярослава Мудрого і його нащадків (редагування літописів, створення культу Бориса і Гліба), лишаються дискусійними питання щодо причини тривалої симпатії киян до Святополка і нелюбові до Ярослава під час війни між братами.

До XIX століття (поява російського перекладу саги про Еймунда) підстав до часткового чи кардинального перегляду літописного образу Святополка не було, згодом такі спроби з’явились. Хоча вони дотепер є спірними.

Офіційна версія — найгірший злочинець і братовбивця в історії Давньої Русі. Саме такий образ князя фігурує в житіях Бориса і Гліба (перших святих Русі), кількох художніх та драматичних творах XVIII століття, вірші Максиміліана Волошина тощо.