Вчення про майно: багатим і убогим

В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Зараз священник отець Віктор (МУСТАФІН) розповість вам про любов та багатство, розтлумачить вчення про майно, дасть корисні поради багатим і можновладцям.

Любов і багатство

Щодо вчення про майно, то любов і багатство — протилежності. Любити, як Христос заповідав, може тільки той, хто не схильний до матеріального користолюбства. Багатому бізнесменові нема коли за його справами виявляти євангельську любов до ближнього. Хіба багатство може множити любов? Він благий, коли роздає своє багатство, а допоки тримає його при собі, він не є благим. Любов до ближнього далі добродійності не йде.

Тому багатий чи можновладець в основному живе і керується життям земним і його законами, серед яких є вчення про майно. Важко йому ввійти в Царство Небесне, котре починається тут, у тимчасовому житті, як ставлення до вічності. Адже вмирати доведеться всім. А ставлення різне до смерті.

Розстаючись із владою і роздаючи свої багатства, людина відповідно змінює і ставлення до всього і до вічності в часі. Швидше за все спочатку відбуваються такі зміни в мозку, а потім уже багатий роздає свої майнові блага незаможним, здобуваючи замість них блага духовні. Такий процес відбувається не без волі Божої, часом нез’ясовно з погляду світу. Як зауважував Іоанн Златоуст, ти пишаєшся своїми земними досягненнями, коли Господь велить тобі бути мандрівником усього всесвіту, коли ти можеш зробитися таким, що увесь світ не буде тебе гідний.

Вчення про майно

Любов до ближнього змушує багатого (християнина) роздавати своє майно. Це в першу чергу той, хто любить, дбає про добробут особи улюбленої. У цьому сенсі багатство є лакмусовим папірцем, котрий висвітлює ступінь любові в людині. Вчення про майно гласить, що наживання багатства без елементарного пожертвування — певна ознака жорстокосердості. І, як правило, такий спосіб наживи багатства — несправедливість, здобуття його неправедним шляхом.

Відносно майна неможливо бути одному багатим без того, щоб інший не став бідним. Якщо розглядати накопичення з погляду святителя Іоанна Златоуста, то, виходить, не виділяти зі свого майна — це також викрадення.

Багатство — знаряддя, дарунок Божий, і котрий треба використовувати на благодійність. Багатий, багатій — приймальник грошей, які слідують до роздачі бідним через нього. Є багатство від гріха. Хто збирає його крадежем, гробокопацтвом, чарівництвом і подібним чином володіє ним, негідний іменуватися багатієм.

Із пришестям на землю Бога во Христі християнство відмовилося від думки, що багатство є благословення Боже. Ця думка вважалася важливою до Христа у Старому Заповіті. Сила — у бідності; у багатстві сила — ілюзія, котру становлять гроші. Позаяк стан порятунку — у бідності більший, так і доброчинність здійснюється ліпше при бідності. Отже, така точка зору святоотецького вчення за Іоанном Златоустом.

Із вчення про майно випливає, якщо ми дбаємо про надприродний стан свого організму як душі, духу і розуму, це і є зростання в Євангельській любові. І ступінь зростання нашої любові жадає від християнина все віддати і не шкодувати про це. Наскільки віддаєш, настільки маєш любов у собі. Природа християнської любові така, що там, де вона панує, там ми стикаємося і з єднанням майна, як це було в житті найпершої Церкви.

Звертаючись до вчення про майно, ми пізнаємо, що єднання майна ґрунтується на моральному рівні. Це положення буде благодатним і стабільним. Адміністративне, насильницьке введення єднання майна без удосконалення людей не дасть благих плодів. Багаті самі з любові повинні віддавати все бідним. Насильницькі форми вилучення в багатих майна неможливі, там немає любові, такі жертви не Богоугодні.

Незмога бачити, як поруч живуть дуже погано, нужденно і бідно, породжує жаль до них настільки, що така людина не бажає мати нічого, крім необхідних для себе речей. Вона добровільно прирікає себе на убогість, відмовляючись і від необхідного статку. Приклад — євангельська вдова, котра останнє пожертвувала на храм, віддавши свої дві лепти — усе, що в неї було. Але при цьому вона не зневірилась, хоча залишалася, як і раніше, такою ж бідною.

Важливість милості вимірюється бажанням того, котрий подає. Віддавати з радістю, начебто береш і одержуєш, а не втрачаєш. Посилаючись на вчення про майно, то справжня милостиня, коли жебрак подає жебракові. Значить, милостиню мають давати всі, не лише багаті, але й бідні.

Величина милості не має значення. Різниця в тім, що багатий, віддаючи частину своєї власності бідному, сам залишається при цьому багатим. Милостиня вища за всі подвиги: дівоцтва, посту та молитви і вище чудотворення. Та людина, котра подає, сама робиться священиком Христа, коли подає будь-що, хоча б кухлик холодної води злиденному і порочному.

Милостиня — це творити милість. А милість потрібна не справному, а тому, хто зогрішив. Справний гідний похвал, а грішник — милості. Подаєш порочним — наслідуєш Бога. Дехто прикидається жебраком, позаяк прикидається з бідності, через жорстоко сердечність навколишніх і їх не людяність. Таким чином, милостиня охоплює все, вся й усім. І тому виявляється загальнообов’язковим шляхом, а можливо, і єдино правильним шляхом до вилікування людства від нерівності, як каже вчення про майно.

Багатим і можновладцям

Вчення про майно каже, що багатим і можновладцям володіти необхідно належним чином своїм багатством. Бути панами, а не рабами, тобто володіти багатством, а не так, аби воно володіло. Уживати його, а не зловживати ним. Уникати розкоші й відмовитися внутрішньо, начебто ти його не маєш. Це нижні поверхи величезного світлого будинку життя — особистого ставлення до власності й багатства, а верхні поверхи — це Святе Письмо і досвід первохристиянської громади. А саме: не піклуватися про завтрашній день, про те, що їсти і пити, у що одягтися, порівнюючи себе з небесними птахами, які не сіють і не жнуть. У першу чергу це виражається в чіткому розрізненні вимог до новонавернених і довершених. Ці заповіді для тих, хто прагне досконалості, вони уособлення ідеалу.

А для новонавернених — прагнення перших кроків на шляху до ідеалу. Помалу здійматися цими сходами. Достатньо буде не займатися здирництвом, почитати добром милостиню, тим самим давати від свого майна незаможним. Так поступово перейдемо до милостині, яка буде вже не із грошей, а якась інша, значно більша, неземна. Тому постараємося цією доступною поки що милостинею прикрасити душу свою.

Роблячи милість потребою, людина наче виростає з неї, як із дитячого одягу, переходить в інший вимір часу, неземне на землі, набуваючи іншої форми любові. Не бажай чужого хоча б тому, щоб виділяти і від свого. Будь задоволений найнеобхіднішим, без чого жити не можна. Це хоча й не досконало, але по-людськи, і до снаги кожній людині з користю для себе й іншим не на шкоду. Ось так коротенько щодо вчення про майно. Амінь.