Друзі, пропоную вашій увазі дуже цікаву збірку матеріалів, які я збирав із різних джерел на теренах Інтернету. У багатьох людей, які пройшли виховання радянської школи (я теж належу до цієї вікової категорії), та й у молодих людей сучасності, цей матеріал може викликати шок. Не буду довго «тягти кота за хвоста», і приступаю до основної теми, де винуватицею даного торжества є Українська Далекосхідна Республіка, або ще як її називають — Держава Зелений Клин. Отож, поїхали! Нашу історію треба знати!

Держава Зелений Клин

Свого часу Зелений Клин являвся самопроголошеним українським державним утворенням, а потім вже — автономією, що була створена на землях тодішньої Російської імперії.

Держава Зелений Клин

Держава Зелений Клин

Це були райони Зеленого Клину, де в своїй більшості жили українці, куди входили:

  1. Амударщина.
  2. Приморщина.
  3. Уссурійський край.
  4. Забайкальщина.
  5. Камчатка.
  6. «Смуга відчуження» біля маньчжурської залізничної дороги.

Українська Далекосхідна Республіка або Держава Зелений Клин

Починаючи з червня 1918 року розміщення всіх державних інституцій знаходилось у Владивостоці, що по факту це місто було столицею Української Далекосхідної Республіки. Але, слід зауважити, що з 1917 року по 1918 рік ця функція належала Микольську-Уссурійську, і протягом декількох місяців 1918 року — Хабаровську.

В Республіці існувала власна Українська Далекосхідна Крайова Рада із Секретаріатом, які несли відповідальність за законотворчий процес і виконавчі владні структури. Місцева влада контролювалась десятьма Українськими Окружними Радами. Безпеку держави довірили Українському Далекосхідному Війську, яке допомагало у свій час УНР воювати з більшовиками.

Українська Далекосхідна Крайова Рада

Учасники ІІ сесії Української Далекосхідньої Крайової Ради: сидять (зліва направо) — Ю. Глушко-Мова, І. Божко, В. Яковенко, Л. Глібоцький, П. Твердовський, стоять — В. Гальченко, П. Романенко, Є. Гаєвський, М. Левонюк, П. Горовий

Також слід сказати про існування в республіці українських кооперацій, різноманітних об’єднань, видавництв та гуртків, які були кураторами української освіти, економіки та культури. Уряд діяв в рамках Конституції українства Далекого Сходу, яка була прийнята у Владивостоці 30 травня 1919 року.

Вищий народний орган влади належав Всеукраїнським з’їздам діячів і громадянського суспільства Далекого Сходу. Очільниками влади в Зеленому Клині були люди із місцевих українських вчителів та громадських діячів. Із них слід згадати:

  • Онисима Ступака.
  • Гордія Мелашича.
  • Гаврила Криченка-Могилу.
  • Юрія Глушко-Мову.

Увесь період своєї життєдіяльності Українська Далекосхідна Республіка прагнула  об’єднатись з Українською Народною Республікою (УНР) для створення однієї Великої України. Одночасно до 1918 року виношувалась ідея щодо повернення українського населення із Зеленого Клину на рідні Українські землі.

Починаючи з 1917 по 1920 рік Зелений Клин був самопроголошеною державою, а вже з 1920 по 1922 рік — входив до складу автономного утворення Далекосхідної Республіки. Повністю сформувати в повноцінну державу Українську Далекосхідну Республіку так і не вдалося, бо в часи утворення власної державності влада по населеним пунктам і на власних заявлених межах території належала частково білогвардійцям та більшовикам, якими так само виявлялось бажання щодо створення власної державності. Тому Зелений Клин на той час був відомий своїм встановленим двовладдям, а в деяких місцях — тривладдям.

Так і дочекались, коли 10 листопада у 1922 році Українську Далекосхідну Республіку геть ліквідували російські більшовики, якими був окупований Зелений Клин. Після чого, українське населення було віддане на поталу більшовицьких репресій.

Після того, як була проведена ліквідація держави, всім українським громадським установам прийшлося переїхати в Харбін, що являвся територією Китаю. Там українців підтримала Японія, і вже у 1935 році ними була утворена Українська національна колонія. Після чого активно почали готуватись до збройного повстання з метою відновити Українську Далекосхідну Республіку. В колонії провели створення українського далекосхідного уряду та формування власного батальйону «Далекосхідна Січ». Та вже у 1945 році, коли Японія програла у Другій світовій війні, а Харбін окупувала червона армія — українську колонію знищили, і повстанню не судилось відбутись.

Але самим цікавим моментом сучасності є те, що після падіння СРСР, та здобуття Україною незалежності, провели ще одну спробу по відновленню українського руху на Далекому Сході. Отже, у 1993 році 19 березня у Владивостоці відбулося проведення П’ятого Всеукраїнського з’їзду, де створили об’єднання «Зелений Клин» та здійснили обрання нового Секретаріату. Від з’їзду було надіслано звернення Президенту Російської Федерації Борису Єльцину та місцевим органам влади відносно визнання об’єднання. Але його в Росії ніхто і не думав реєструвати, тому діяльність не була розгорнута.

На сьогоднішній день українського населення в Українській Далекосхідній Республіці майже не існує: його тупо знищили, асимілювали та русифікували. У 1913 році там проживало майже 60% українців, а вже на 2010 рік — біля 2,8%. 1 квітня у 2004 році, останнього українського діяча Анатолія Кріля, який мав необережність спробувати зробити заснування на Зеленому Клині української церкви, забили росіяни до смерті. От такі «брати».

Що стосується назви та символіки Держави Зелений Клин

Приморську та Амурську області найбільше облюбували вихідці з України, і в українських етнічних кругах ці території залишились в пам’яті як «Зелений Клин». Приводом обрати таку назву була велика зелена рослинність Приморського краю, включаючи ще й географічне положення Південно-Уссурійського краю, що втискується у вигляді клину між територією Китаю та Японським морем. А ще українські селяни називали клином певну частину земельного наділу, це була своєрідна міра власного земельного куска. Стосовно європейських даних на той час, українські селяни розпоряджались величезними земельними наділами.

Що стосується земель заселених українцями на південній території Далекого Сходу, то цю територію називали не тільки «Зеленим Клином», а й «Новою Україною», «Зеленою Україною», «Далекосхідною Україною». Посилаючись на краєзнавчу літературу, то «Далекосхідною Україною» називали південну частину Уссурійського краю ще у 1905 році.

Коли Українська Далекосхідна Республіка у 1918 році отримала формальну державність, то її ще назвали Самостійною Далекосхідною Українською Республікою.

Формування такої абревіатури відбулось завдяки словам «Українська Далекосхідна», що визначали будь-який український Далекосхідний рух, та слову «Республіка», що являлось символом республіканської форми правління державою.

Державним прапором Української Далекосхідної Республіки було обрання національного синьо-жовтого прапора з додаванням зеленого клину. Зеленим кольором символізувалась тайга, синім — небо і море, а жовтим — хлібний лан. Також брався до розгляду зелений прапор з додаванням до нього синьо-жовтого прямокутника у лівий кут.

Українська Далекосхідна Республіка — Прапор

Українська Далекосхідна Республіка — Прапор

Українська Далекосхідна Республіка — один із варіантів прапора

Українська Далекосхідна Республіка — один із варіантів прапора

Історичні факти: по якій причині відбувалось переселення до Далекого Сходу

Є версія причини по якій заселявся українцями Далекий Схід — це підйом національної свідомості громадян українського суспільства. У влади Росії виникла боязнь того, що українцями може розпочатись рух до незалежності України, що вони повстануть, і російський контроль над ними припиниться. Тому це була цілком спланована акція по переселенню якнайдалі від України, де люди швидше забули б про своє українське коріння, русифікуються, і стануть вірно служити Російській імперії. А в Україну, на місця українців, планували заселення росіян, завдяки яким розпочалась тотальна русифікація українців на їхній Богом даній землі.

Для пришвидшення процесу переселення українцям пропонували деякі пільгові умови, наприклад, більші наділи землі, у порівнянні з тими, що у них були в Україні. Також додатково вели активну пропаганду про багатий Далекосхідний край.

Переселення українців з 1765 по 1905 роки

Формуватися українська громада в Зеленому Клині почала після того, як ця місцевість була приєднана до Російської імперії у 1860 році, з прибуттям сюди перших українських родин. Хоча є історичні відомості про те, що південно-східні регіони українці заселяли на більш ранніх стадіях. Тому не дивно, що друга половина XVIII століття, а це десь 1765-1785 роки, увійшла в історію тим, що до Камчатки царський уряд засилав учасників гайдамацького руху — Коліївщини.

А тут вже українців об’єднували із якутськими козаками для створення камчатського козацтва, яке потім в значній мірі пройшло метисацію при участі місцевого тубільного населення. В результаті таких дій, на початок ХХ століття за наявністю у мовному просторі камчатського козацтва окремих слів українською мовою, свідчило про те, що вони мають українські корені.

Є відомості про те, що в 1771 році у квітні місяці в Большерецьку, який тоді був столицею Камчатки, відбулось антиросійське повстання, очільниками якого були заслані боцман Серегородський, М. Берньовський і Тимофій Семененко.

В 1860-1861 роках відбулась поява перших українців з Полтавщини в Амурськй області. А протягом 1863-1864 років цими українцями відбувається заснування перших українських селищ:

  1. Троїцького — 1863 рік.
  2. Середнєбільське — 1864 рік.
  3. Новотроїцьке — 1864 рік на берегах річки Біла (Голуба).

Під час цього етапу переселенцям приходилось пересуватись валками через всю територію Сибіру, тому дорога з України до Зеленого Клину тривала протягом декількох років. Вже на 1880 рік в Зеленому Клині проживало приблизно сто тисяч людей.

Прибуття переселенців в Благовіщенськ

Прибуття переселенців в Благовіщенськ

Різко збільшилось переселення після запропонованого генералом Павлом Унтерберґером в 1882 році організованого безкоштовного перевезення бажаючих переселитись по морю із порту Одеси. Під цю пропозицію підпадали майже винятково українські селяни, яким відводились найліпші землі Уссурійсько-Ханківської низовини. У 1883 році в березні до цієї місцини відбулось прибуття першого пароплава, на борту якого було кілька сотень переселенців, серед яких переважну більшість становили селяни із Чернігівської губернії. Саме цей період часу поклав початок масовому заселенню цієї місцевості переселенцями із України.

Переселенці сідають на пароплав «Херсон» в порту Одеси перед відправкою на Зелений Клин

Переселенці сідають на пароплав «Херсон» в порту Одеси перед відправкою на Зелений Клин

Переселення відбувалось тих українців, які жили на землях української Наддніпрянщини, але найбільше зачепило переселення Чернігівську, Полтавську та Київську губернії. А коли в 1890-і роки була побудована Транссибірська магістраль та Китайсько-Східна залізниця, перевозити переселенців морським шляхом з 1902 року припинили. З цього моменту їхній рух відбувався лише залізницею, завдяки чому суттєво збільшився їхній приплив. Коли у 1914 році почалась перша Світова війна, до Далекого Сходу тисячами депортувались українці. Депортація не цей час зачепила Східну Галичину, Буковину та Закарпаття, які захопила Російська імперія у Австро-Угорщини. Саме в цей момент територію Зеленого Клину вже населяли українці, які представляли всі історико-етнографічні регіони України.

В загальній кількості, починаючи з 1850 року і по 1916 рік, з України по офіційним даним до Далекого Сходу відбулося переселення 276 300 осіб, що являє собою 56,54% всіх переселених. В Амурську область було переселено 49,7% українців, до Приморської — 61,2%.

А ще велика кількість українців була переселена до китайської північної Маньчжурії. Їм там надавали роботу по обслуговуванню станцій на російській Китайсько-Східній залізниці, що спонукало їх оселятися поряд із залізницею. В перші роки ХХ століття в тій місцевості вже жило приблизно 22 000 українців, а це було десь 33% від всієї кількості населення.

На початок ХХ століття із півтора мільйонного населення біля одного мільйона були вихідці з України, що населяли цю віддалену окраїну Російської імперії, яка охоплювала на півдні азійське тихоокеанське узбережжя (в ті часи ця місцина була територією Амурської області та займала Уссурійсько-Приморський рай). Українська Далекосхідна Республіка налічувала 39,9% україномовних жителів, а саме українське населення становило десь 50-60% від загальної його кількості. Розрізнення за національним та мовним признаками відбувалось на тлі повальної русифікації та із-за відсутності українських шкіл, включаючи низьку національну свідомість. Деякі українці були вже записані як росіяни.

До одного із найперших натяків на українське культурне життя в Українській Далекосхідній Республіці належить така подія, коли був заснований у Владивостоці в 1893 році в грудні місяці перший український хор.

З 1905 по 1917 рік створювались перші українські громади

В цей проміжок часу, а точніше, після 1905 року збільшується кількість присутності української літератури, з’являються в більшій кількості часописи та газети, проявляється цікавість до театрального та громадського життя. Започатковується рух в сторону української самовизначеності.

До першої української організації на теренах Зеленого Клину належало створення у Владивостоці студентської Української Громади, головою якої був К. Анрущенко, а секретарем — Б. Воблий. Вона була створена осінню у 1907 році при місцевому Східному інституті. По правді кажучи, існування цієї організації було не довгим, і вже в 1909 році міністр народної освіти своїм наказом заборонив її діяльність.

В 1907 році 7 грудня в Харбіні відбулося заснування Українського клубу. При клубі біло відкрито бібліотеку разом з театральним гуртком, який очолював актор Українцев, а також хор, яким керував Машин. В період Першої світової війни Клубом були організовані збори коштів, що пересилались до Києва та Петербургу на допомогу українцям, що потерпіли в результаті бойових дій.

Українська Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Харбіні

Українська Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Харбіні

У 1909 році, відразу як тільки закрилася «Українська громада» у Владивостоці, відбулося утворення Українського гуртка під керівництвом І. Мостипана, І. Антонюка, Ю. Глушко-Мови, якому прийшлося діяти в напівлегальній обстановці аж до 1917 року.

В 1916 році відбулася спроба легалізації українського громадського життя на теренах Владивостоку бажанням створити Владивостоцьке українське громадське благодійне зібрання, але владою не дозволена була його реєстрація. Починаючи з 1909 року українцями в Зеленому Клину постійно відбувалось відзначення Шевченківських днів.

1910 рік ознаменувався створенням товариства «Просвіта» в місті Микольськ-Уссурійськ, яке було засноване Й. Переверзєвим-Разсуда, С. Ніжинецьким, П. Хоменком. Але й цьому товариству відмовили провести офіційну реєстрацію. Починаючи з 1907 року у Микольську-Уссурійську почали видавати газету «Молода Україна». А в 1911 році місто Олександрівськ на Сахаліні пізнало виступи українського аматорського театрального гуртка, автором заснування якого був Б. Воблим.

Перед першою світовою війною в Микольську-Уссурійському В. Ткалич та Юрій Глушко-Мова зайнялись організацією книжкового кіоску, за допомогою якого відбувалось поширення української періодики та літератури. Також діяльність такого кіоску була започаткована і у Владивостоці. Єдина легальна організація, яка вільно могла діяти на той час в Зеленому Клині, це Український клуб, створення якого відбулося в 1911 році в Благовіщенську на чолі з Л. Глібоцьким, М. Мацюком, О. Грищенком, Л. Шаля, д-ром Пілгаєцьким. Українська національна свідомість формувалась в той час дякуючи діяльності українським театральним трупам М. Каганця, К. Кармелюка-Каменського, Й. Переверзєва-Розсуди, що досить активно вели свої гастролі по Зеленому Клину.

Одним із найбільших досягнень далекосхідних українців було створення у 1916 році під егідою Харбінського українського клубу найпершої на території Далекого Сходу української початкової школи. Отже, Українська Далекосхідна Республіка на той час мала вже свою початкову школу. Трохи пізніше за рахунок пожертвувань української громади у Харбіні відбулося зведення Українського Народного Дому.

Не дивлячись на те, що кількість населення російського походження в Зеленому Клині на початок XX століття була досить незначна (десь біля 5% проти 70% українців), все ж таки, приходилось вести боротьбу за виживання української мови та української культури, а особливо це стосувалось міст. Такий стан речей був пов’язаний тим, що по факту чільні місця на всіх важливих постах державного апарату та навчальних закладів в Зелено Клині були зайняті росіянами. Вони не мали ніякого бажання щодо визнання українців як окремої нації, яка має власну високу і стародавню культуру. Ось чому в містах надавалась перевага російській мові. Тим паче, були і українці, які приїздили в міста, так само як і на сьогоднішній день, яким начебто соромно було розмовляти своєю рідною українською мовою, бо російська мова надавала ще змогу соціально вище піднятись над своїми співвітчизниками.

На думку російської еліти, українська мова вважалась таким собі «сільським наріччям» яке походить від російської мови, і крапка. Почастішали випадки коли українцями для надання псевдосолідності своїм прізвищам, вони перероблялись на стиль російського манеру з додаванням до закінчень власних прізвищ закінчень «-єв» чи то «-ов».

Українська Далекосхідна Республіка і український рух за незалежність

Настав березень 1917 року і Українська Далекосхідна Республіка закипіла розгортанням національного руху українців. Після лютневої революції 1917 року після знищення монархії була ліквідована по всій Росії велика кількість обмежень на національні права та свободи всіх народів та етнічних спільнот. Почало бурхливо розвиватись українське громадське життя, проявом якого стало створення багатьох українських громадських об’єднань. Це були кооперативи, громади, товариства «Просвіта», спілки вчителів, військові ради, професійні об’єднання акторів, працівників залізниць, поштово-телеграфних службовці і т. д.). У цих організацій спочатку був відсутній певний об’єднувальний центр з чітко окресленою метою. Їх основним завданням було відстоювати національні інтереси українців для реалізації їх прав як етнічного угрупування.

Формування Української Далекосхідної державності почалось майже синхронно з формування Української Народної Республіки. Як тільки 17 березня 1917 року в Києві створили Українську Центральну Раду, то вже 25 березня у Владивостоці заснували першу українську «Громаду» на чолі з полковником Федором Стешко.

У квітні 1917 року створення українських громад відбулося по всьому Далекому Сходу, і це дійство зачепило такі міста як Хабаровськ, Владивосток, Свободний, Благовіщенськ, Микольський-Уссурійський, Іман, Харбін та інші міста і села на Далекому Сході в місцях компактного проживання українців.

Найбільше налічувалось українців і Владивостоці — близько 1500 осіб, серед яких було багато вояків, які служили в місцевому гарнізоні. Завдяки їх зусиллям, з 30 квітня 1917 року відбувся випуск першого на Далекому Сході українського часопису «Українець на Зеленому Клині» під редагуванням Дмитра Боровика. В часопису публікувались резолюції які були прийняті на Другому військовому з’їзді в Києві, а також інформація наскільки важливим є створення українських військових формувань і Універсали Центральної Ради.

Газета «Далекий Схід»

Газета «Далекий Схід»

Весною 1917 року відбулось створення Української військової ради амурської флотилії, але існування її було недовгим.

Також велась активна культурно-просвітницька діяльність громадсько-культурним об’єднанням «Просвіта». Широко почав розвиватись кооперативний рух на чолі крайового українського кооперативу «Чумак». Були створені і проявили активну діяльність осередки українських політичних партій. Це були есери, які налічували 200 членів та соціал-демократи — 150 членів.

1 травня 1917 року у Владивостоці вояками із місцевого гарнізону в купі з цивільними жителями міста з піднятими жовто-блакитними прапорами була влаштована масова демонстрація. А трохи пізніше вояки-українці, проявивши власну ініціативу, провели українське військове віче, де з промовами виступили сотник К. Андруженко та полковник Федір Стешко.

Масова демонстрація у Владивостоці

Масова демонстрація у Владивостоці

Українським істориком Всилем Веригою події цього дня описуються так: «Після віча понад три тисячі учасників пройшли вулицями міста до залізничної станції, з якої вояки виїжджали на фронт. На станції їх проводжав полковник Стешко, а вояк Савченко передав український прапор. Під звуки гімну «Ще не вмерла Україна» поїзд вирушив у далеку дорогу через Сибір на фронт в Європі».