Кіровоградщина вважається однією з наймолодших областей центральної України. Але знати історію свого краю потрібно, про що далі й піде мова. Так що зараз розберемося, що, де і коли з’явилося в межах Кіровоградської області.

Кіровоградщина у всі часи

КіровоградщинаНайдавніші поодинокі поселення людини на теренах області спостерігаються з пізнього палеоліту (понад 20 тисяч років тому). У літописні часи була заселена лише незначна частина Придніпров’я. Наприкінці середніх віків сучасна Кіровоградщина являла собою правобережне продовження Дикого поля. Це була своєрідна нейтральна смуга, яку не спроможні були контролювати ні Велике князівство Литовське (згодом — Річ Посполита), ні мусульмани, ні Московська держава.

Після російсько-турецької війни 1735—1739 рр. Російська імперія на Лівобережжі створює Українську лінію оборони, а на Правобережжі закладаються перші фортеці Нової Сербії. 1764 року з поселень Нової Сербії та Новослобідського козачого полку утворена Єлисаветинська провінція Новоросійської губернії. Під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Російська імперія зробила значний крок на південь, завоювавши пониззя Дніпра і Південного Бугу. А Нова Сербія втратила своє воєнно-стратегічне прикордонне значення.

Кіровоградщина

Мирне життя сприяло заселенню, економічному засвоєнню краю та перетворенню тутешніх міст з військово-адміністративних центрів на торгово-промислові. Після чергової війни наприкінці 1810-х років на півдні Росії знову починається створення воєнізованих осередків і згодом Єлисаветград стає центром Південних (Херсонських) військових поселень, що проіснували кілька десятиліть. На початку 1939 року з периферійних районів Дніпропетровської, Київської, Миколаївської, Одеської і Полтавської областей Української РСР була створена Кіровоградська область.

На Кіровоградщині збереглися військові та цивільні адміністративні споруди двох останніх століть. Пам’ятки культової архітектури презентують поодинокі переважно православні храми XVIII—XX століть. Класичних садибних або палацових комплексів в області немає, але збереглися чудові давні дендропарки, окремі природні об’єкти і безліч пам’ятників радянських часів.

Кропивницький (до цього Кіровоград) — головне місто краю — розташований на горбкуватих берегах річки Інгул. Історія його заснування пов’язана з ім’ям сербського генерал-лейтенанта Івана Хорвата-Куртиця. 1750 року він, полковник австрійської армії, звернувся до російського посла у Відні із пропозицією створити сербську колонію в Росії. Вже наступного року двома сотнями сербів на Придніпров’ї було засновано кілька військових поселень, названих Новою Сербією.

Фортеця Святої Єлисавети

1754 року на березі Інгулу розпочалося будівництво фортеці Святої Єлисавети, розташованої на південному кордоні Нової Сербії, на півдорозі між уже існуючими Архангельським і Мішурінорізьким фортами. Шестикутна фортеця Святої Єлисавети могла вмістити двохтисячний гарнізон, а півтори сотні її гармат стали б штурмувальникам неабиякою перешкодою.

Фортеця Святої Єлисавети

Гармати

Ще 1754 року під стінами споруджуваної фортеці утворилася слобода, яка 1764 року стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — містом Єлисаветградом. Нині про фортецю, що дала життя місту, нагадують лише залишки земляних валів, чавунні гармати на гранітних лафетах та споруди міської лікарні (колишні фортечні казарми). 1829 року місто стає центром військових поселень на півдні Російської імперії та штаб-квартирою резервного кавалерійського корпусу, про що до тепер нагадує комплекс військово-адміністративних споруд (1848).

Культурна спадщина Кіровоградщини

Кіровоградщина багата на культурну спадщину всіх часів. Про це свідчить широкий спектр культових споруд міста, що говорить про релігійні уподобання його мешканців у доатеїстичні часи. Грецька церква (1812) нагадує про значну колонію грецьких переселенців Єлисаветграда, а незвично велика синагога (1853) з червоної цегли зберігає пам’ять про велику юдейську громаду.

Головний міський православний храм — Спасо-Преображенський собор (1819) постав за кілька років після руйнування на теренах фортеці Троїцької церкви.

Спасо-Преображенський собор

А Свято-Покровська церква (1875) біля штабу військового містечка мала допомагати служливому люду. Центральну частину нинішнього Кропивницького прикрашають десятки адміністративних і житлових споруд XIX — початку XX століття, що надають міській забудові зворушливої провінційної урочистості і своєрідного шарму.

Вулиця Велика Перспективна

Вулиця Велика Перспективна

Комплекс будівель на вулиці Дворцовій

Комплекс будівель на вулиці Дворцовій

Художній музей

Художній музей

Педагогічний університет

Педагогічний університет

Кіровоградщина: театр Кропивницького

Театр Кропивницького

Радянські часи залишили Єлисаветграду, а зараз вже Кропивницькому, у спадок пам’ятники своєї епохи і персоніфіковану назву Кіровоград, яка набула чинності з третьої спроби. Ось як це було. Спочатку у 1924 році згадку про царицю Єлисавету Петрівну більшовики витравили (хоча це була фортеця Святої Єлисавети), замінивши стару назву на Зінов’євськ. Згодом вже у 1934 році вирішили увіковічити пам’ять Сергія Кірова, назвавши місто Кірове, а коли 1939 року створювали обласний центр, з’явилася назва — Кіровоград.

Місто Новомиргород

Кіровоградщина — це не тільки історичні пам’ятки обласного центру, а й інші не менш цікаві своєю історією міста і села, які входять до складу області.

Місто Новомиргород

Місто Новомиргород на схилах річки Велика Вись виник у 1740 році, коли тут осіли переселенці з околиць Миргорода Полтавської губернії. 1751 року саме тут сербський полковник Іван Хорват-Куртиць починав створення Нової Сербії, центром якої став Новомиргород. Кілька років від татарських набігів його захищали земляний шанець з десятком гармат і складом боєприпасів. 1766 року в Новомиргороді зведено Іллінську церкву — найстарішу архітектурну пам’ятку Кіровоградщини, а 1773 року поселення дістає статус міста.

Селище Онуфріївка

Селище Онуфріївка на берегах річечки Омельник засноване на початку XVII століття на місці зимівника козака Онуфрієнка. 1821 року її власником стає граф Михайло Толстой, який розпочав будівництво маєтку і парку. 1850 року Онуфріївка стає містечком, а 1972 року парк (де з толстовських часів збереглася лише в’їзна брама) дістав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення.

Селище Онуфріївка

У сучасному Онуфріївському парку площею понад півсотні гектарів, який створювали німецькі та чеські фахівці, багато ставків з вкритими тополями і вербами берегами. Між собою ставки з’єднані шлюзами, облицьованими гранітними плитами — чи не єдине нинішнє підтвердження заможності колишніх хазяїв садиби.

Дендрологічний парк «Веселі Боковеньки»

Кіровоградщина має у колекції своєї архітектурної та культурної спадщини дендрологічний парк із грайливою назвою «Веселі Боковеньки», який у 1893 році на берегах річки Боковенька заснував жагучий аматор і великий знавець паркової справи Микола Давидов. Нащадок відомого в Росії роду (його дід Денис Давидов прославився під час війни з Наполеоном), здобувши вищу юридичну освіту, приїхав у батьківський маєток з метою втілити свою мрію — створити ландшафтний парк. На виконання основних робіт пішли десятиліття, тож М. Давидов мав продати значну частину батьківського маєтку.

Кіровоградщина: дендрологічний парк «Веселі Боковеньки»

Подальше поповнення колекції «Веселих Боковеньок» екзотичними рослинами і роботи з його удосконалення тривали до буремного 1917 року. Було створено п’ять основних краєвидів дендропарку, які відтворюють у мініатюрі неперевершений природний ландшафт окремих географічних зон. З 1923 року на базі парку існувала дослідна станція, завідувачем якої (унікальний випадок!) аж до своєї смерті працював М. Давидов. Дендрологічний парк «Веселі Боковеньки» нині займає площу 109 га. Він незмінно милує око майстерно виконаними природно-художніми композиціями як найвибагливіших у парковій справі фахівців, так і звичайних відвідувачів.

Ось така вона, Кіровоградщина. Але це ще не все. Але це ще не все. В межах Кіровоградської області є ще багато чого цікавого. Далі буде.