Позитивна психологія дуже пишається тим, що є новою і передовою наукою. Хоча друге визначення, можливо, і відповідає дійсності, але сама ідея далеко не нова. Історія розвитку психології позитивного характеру йде корінням дуже глибоко, аж до грецької філософії.

Історія розвитку психології позитивного характеру

Історія розвитку психології в позитивному руслі

Аристотель вірив, що в кожній людині є свій даймон (тобто, дехто з людей здатен до прийому раціональних та взаємовигідних рішень), або дух, який велить нам прагнути до того, що для нас правильно. Діючи відповідно до цього даймона, людина досягає щастя. З тих пір питання про щастя ставили сотні, якщо не тисячі видатних мислителів. Воно лягло в основу безлічі теорій, в тому числі гедонізму, зосередженого на задоволенні, і утилітаризмі, який вимагає максимально можливого щастя для максимально можливої кількості людей.

У XX столітті багато видатних психологів цікавилися тим, що пізніше стало предметом вивчення позитивної психології. Серед них були:

  1. Карл Юнг з його індивідуалізацією, або концепцією «становлення всім, чим людина може бути».
  2. Марія Ягода, яка намагалася дати визначення позитивному психічному здоров’ю.
  3. Гордон Олпорт, цікавився зрілістю особистості, а питання процвітання і благополуччя піднімалися в роботах по профілактиці хвороб і поліпшення самопочуття.

Що передувало розвитку позитивної психології

Однак найважливішою попередницею позитивної психології була гуманістична психологія, що з’явилася в 1950-і роки і досягла піку свого розвитку в 1960-і і 1970-і. Вона надавала головне значення особистісному росту і справжньому «я» людини. Гуманістичні психологи критикували орієнтований на патологію підхід до вивчення людини. Найзнаменитішими серед них були Карл Роджерс, який ввів поняття «повноцінно функціонуючої людини», і Абрахам Маслоу, — приділяв особливу увагу самоактуалізації. До речі, саме Маслоу був першим психологом, що застосував термін «позитивна психологія».

Тим часом гуманістичні психологи не тільки відкидали домінантну в психології негативну наукову парадигму, але ще і вважали, що так званий науковий метод (відповідний для вивчення молекул і атомів) малопридатний для розуміння людини у всій його складності, і закликали проводити швидше якісні, а не кількісні (зі статистичними методами і складними підрахунками) дослідження. І ось в цьому-то позитивна психологія не згодна зі своєю головною попередницею.

Прихильники позитивної психології вважають, що гуманістична психологія, в силу її скептичного ставлення до емпіричного методу, не має твердих наукових підстав. На відміну від гуманістів позитивна психологія, відкидаючи заклопотаність просто психології негативними сторонами, проте використовує домінуючу наукову парадигму.

Таким чином, позитивна психологія розходиться з гуманістичною психологією у виборі методів, в той час як суть і предмет вивчення у них надзвичайно схожі. Обґрунтовано чи ні, позитивна психологія схильна позиціонувати себе як новий рух, часто намагаючись дистанціюватися від своїх витоків, про які свідчить історія розвитку психології позитивного характеру.