Хто винайшов кулькову ручку

Якось за своїм робочим столом я записував у зошиті кульковою ручкою перелік робіт, які потрібно було виконати наступного місяця. Навіть не знаю по якій причині мене зацікавило питання, хто винайшов кулькову ручку. І, як завжди, на допомогу мені прийшов Інтернет. Ось що з цього вийшло.

Хто винайшов кулькову ручку

Напевно кожна дитина знає, що колись люди не мали всіх тих принад цивілізації і користувалися в побуті, навчанні, полюванні лише підручними засобами. Але, як і еволюція (за Дарвіном) зробила з мавпи людину, так і засіб для написання у вигляді пера перетворився на ручку. Тому зараз в деталях розберемось, хто винайшов кулькову ручку.

Мало хто знає, яким чином і хто досяг такого результату. Цікавим залишається той факт, що найкорисніші речі, без яких на сьогоднішній день не обходиться жодна людина, вигадали зовсім звичайні люди, а не мудрі вчені. Подібна ситуація трапилася і з кульковою ручкою.

Приблизно вісімдесят років тому в Угорщині бік об бік жили брати Біро. Один був художником та журналістом, другий — хіміком. Якось молодший брат Ласло Йожеф Біро, спостерігаючи в друкарні за процесом роздруківки газетних аркушів, задумався, а чому б не зробити таке перо, яким можна буде довго писати, а фарба практично відразу висихатиме на папері. Це буде зручно і просто у використанні.

Зробивши кілька спроб, які не увінчалися успіхом, журналіст зрозумів, що рідке чорнило хоч не засихає в капсулі, але тече на папері, а густе не тече, але швидко засихає. Звернувшись за допомогою до свого старшого брата, дипломованого хіміка, Ласло Йожеф приймає з ним спільне рішення замінити друкарський вузол більш слизькою металевою кулькою, що вільно обертається.

Цього разу варіант кулькової ручки був значно кращим за попередній, але не дотягував до ідеального. Актуальною все ж таки залишалася проблема консистенції чорнила. Тоді методом спроб і помилок брати відкрили для себе диво-інгредієнт, який зробив чорнило густішим, і одночасно не дозволяв йому засохнути. То був гліцерин. Тепер така кулькова ручка могла писати не день, не два, а кілька місяців. Так ось хто винайшов кулькову ручку!

Перша кулькова ручка

1938 рік приніс світу перший експериментальний зразок кулькової ручки. Через нестабільну та небезпечну політичну ситуацію перед другою світовою війною ліберальному журналісту довелося емігрувати. Париж став тим місцем, де молодший Біро зміг запатентувати свій винахід, але він там не залишився. Проколесивши Іспанію, а потім і Аргентину, Йожеф нарешті знайшов фінансиста, який погодився вкласти кошти в його ідею кулькових ручок. Трохи удосконаливши конструкцію, Біро разом із аргентинськими інженерами розробив спеціальні установки для масового виробництва кулькових стрижнів.

Новинки в світі канцелярії розходилися з неймовірною швидкістю, хоч і коштували набагато дорожче за чорнильні авторучки. 1943 рік приніс Біро, тобто тому, хто винайшов кулькову ручку, і його компаньйону непоганий прибуток і місцеву славу.

Одним із перших покупців був льотчик, який заради експерименту вирішив перевірити, чи ця авторучка буде нормально писати на висоті польоту літака. Адже там атмосферний тиск менший і звичайне «вічне перо» поки що не вразило своєю нормальною функціональністю.

Чутки про «авіаційну авторучку» поширювалися дуже швидко і доходили до всіх куточків земної кулі. Не залишилося в стороні і міністерство оборони США, яке відразу доручило найкращим фабрикантам вивчити новинку і почати її випуск.

Патент на власний винахід шарикової ручки

Дізнавшись про те, що його винахід почав випускатися й іншими фабриками, Біро (хто винайшов кулькову ручку) відразу захистив його патентом США, після чого продав ліцензії. Щасливчиками, які набули права на випуск цих авторучок, стали дві великі американські фірми. Але справи не пішли вгору. Заповзятливий американський бізнесмен Мак Рейнолдс одного разу випадково купив кулькову ручку Біро і, зробивши деякі зміни, без наявності якоїсь ліцензії почав випускати подібні авторучки.

Логічно, що це не могло залишитись безкарно і вже незабаром законні власники ліцензії та патенту на кулькову авторучку подали на Рейнолдса до суду. Щоб уникнути судового переслідування, той придумав собі вельми придатне та правдоподібне виправдання. У 1888 році Дж. Лауд запатентував маркер для ящиків і тюків. Конструкція цього маркера схожа на кулькові дезодоранти, що продаються зараз. Принцип нанесення фарби полягав у обертанні пружної на балоні з фарбою кульки, діаметром 1-2 сантиметри. Такі маркери використовувалися для нанесення міток та номерів на поверхню дощок, мішковини чи картону. Рейнолдсу вдалося переконати суд, що його винахід — це зменшена копія маркера Лауда, і система Біро тут ні до чого.

Зробивши потужну рекламну кампанію в 1945 році, Рейнолдс випустив свою першу партію ручок, призначену для широкого ринку покупців. Щойно ручки надійшли до великих універмагів Нью-Йорка, для підтримки порядку в чергах довелося викликати по 50 поліцейських на кожен магазин. Сотні тисяч ручок були розкуплені лише за кілька годин.

Ось який шлях пройшла кулькова авторучка. Тепер не тільки я, а й ви точно знаєте, хто винайшов кулькову ручку.