Антоніо Канова — знаменитий італійський скульптор

Антоніо Канова — знаменитий італійський скульптор, більшість життя і творчості якого пройшли у другій половині XVIII-го століття. Я не стану зараз зупинятися на знакових моментах його біографії та творчого становлення. Якщо ви заглянете у Вікіпедію, ви все дізнаєтеся про те, як майстер став знаменитий і обласканий ще за життя. І про те, за що папа Пій VII подарував Канові титул маркіза. І про те, за що критикували скульптора укладачі Великої Радянської Енциклопедії. Все це чудово розписано в інтернетівських виданнях. Я ж хочу розповісти про особисті враження від відвідування рідного міста Антоніо Канови — Поссаньо, його музею та церкви його імені. Не обійшлося і без деякого здивування і «розслідування», що послідувало за ним. Але все гаразд вирішилося, і про результати я вам доповім.

Поссаньо — місто, де жив і творив Антоніо Канова

Після 3-х денного перебування в блискучій Венеції, я вирушила в неквапливу прогулянку невеликими містами провінції Венето. І ось — крихітне містечко Поссаньо, населення якого трохи більше ніж 2 тисячі людей. Тихо, спокійно, ніяких туристів… Я навіть уявити не могла, що там я побачу такі приголомшливі речі! Зізнаюся, ім’я Антоніо Канови до цієї поїздки не надто таке, щоб знала. Ні, ну про знамениту скульптуру «Три грації» знала, але про автора нічого. А виявилося, що Поссаньо — батьківщина генія та головні грандіозні пам’ятки цього містечка пов’язані з його ім’ям. Насамперед, будинок та майстерня Канови, вони збереглися разом із деякими особистими речами, предметами інтер’єру та робочими інструментами. Наразі все це представлено у вигляді музейних експонатів.

Але головна експозиція музею — так звана Гіпсотека. Справа в тому, що і сам автор робив, бувало, по кілька авторських копій однієї й тієї скульптури. В основному всі його оригінальні роботи зберігаються в найвідоміших і найпрестижніших музеях світу:

• Ермітаж;
• Лувр;
• Ватикан.

Але Антоніо Канова хотів, щоб у його рідному Поссаньо збереглася пам’ять про його майстерність. Тому він створив музей — Гіпсотеку, в якому збирав гіпсові моделі своїх скульптур у натуральну величину. Після смерті автора колекцію доглядав його брат. Ось ці копії і можна побачити сьогодні в містечку. Можу сказати одне — вони прекрасні і можна тільки уявляти: які ж оригінали?

Так як фотографувати в Гіпсотеці категорично заборонено, я не стала зловживати італійською гостинністю (крім єдиної фотографії в головному залі). Тому пропоную вам переглянути деякі картинки з рекламних буклетів.

Спочатку я не могла здогадатися: що за мережа з рівномірно розміщених точок на всіх цих гіпсових експонатах? Але потім прийшло осяяння: таким чином скульптор виміряв усі пропорції осіб та тіл, а потім переносив їх на мармурові статуї. Ну як тут не згадаєш античних грецьких майстрів, котрі вміли розраховувати пропорції «золотого перетину»? Та й у всьому іншому: сюжетах, позах, творчих прийомах, у всьому відчувається схожість із античною скульптурою. І нехай потім, через кілька століть, деякі теоретики мистецтва якраз і докоряли Канові за надмірну красу — на мої враження від творчості майстра це не вплинуло. Може, дається взнаки брак спеціальних мистецтвознавчих поглядів — так це і слава Богу!

І ще цікавий штришок: під кожною копією підписано, де зберігається оригінал. Повторюся: географія найширша та найзвучніша. І раптом під гіпсовою скульптурою «Алегорія світу» я бачу підпис: місто Київ! Це було так несподівано: серед пишних назв будь-яких імперських, папських та аристократичних скарбниць творів мистецтва побачити назву хоч і столичного, але все одно випадкового в цій компанії Музею!

Після повернення з Італії я, не відкладаючи в довгу скриньку, спеціально відвідала в Києві Національний Музей мистецтв. Шукати особливо не довелося, статуя знаменитого італійця Антоніо Канова знаходиться одразу біля входу до музею, у холі. Безумовно, я її впізнала відразу, начебто стару знайому. І пораділа: ось і в нас зберігся промінчик геніальності великого майстра.

Але це ще не все моє розслідування, на яке я натякала на початку статті. А якщо точніше: натякала я взагалі зовсім на інші обставини. Які? Читайте про це нижче в наступній частині, де описано Храм Антоніо Канова у Поссаньо.

Провінція Венето

Провінція Венето — благословенний край, вона поєднує такі природні краси, як аква альта Венеції та передгір’я Альп. Тому, якщо від Венеції рушити вглиб провінції, то тільки мальовнича дорога може принести величезне задоволення. І ось їду я цією дорогою, милуюся краєвидами: поля, тумани, гори. Але ніби цього мало: раптово в просвітах між горами та туманом починає миготіти силует якоїсь величної споруди. І чим ближче під’їжджаємо, тим величнішою і прекраснішою бачиться ця будівля.

В’їжджаємо до Поссаньо. Я як чистий лист, нічого взагалі не знаю про це місце. Тому коли я бачу те, що бачу і дізнаюся про те, що це тихе містечко зберігає пам’ять про величезного майстра Антоніо Канова — на мене це обрушується такою собі емоційною лавиною! Про одну частину спадщини скульптора ви вже дізналися — про Гіпсотеку. Тепер мова йтиме про другу, не менш значну і монументальну частину, і зараз під нашою пильною увагою буде храм Антоніо Канови.

Храм Антоніо Канови в Поссаньо

Та будівля, яка стоїть на височині, і яку починаєш бачити задовго до в’їзду до містечка, є храм Антоніо Канови. Італійський майстер залишив світу не лише чудові скульптури. Він виділив своєму рідному місту кошти на будівництво храму, розробляв проект у співдружності з іншими італійськими архітекторами. Майже всі мешканці Поссаньо допомагали в будівництві як волонтери. Споруда вийшла грандіозною та унікальною.

За незвичайним задумом вона поєднала в собі три різні архітектурні стилі:

1. Колонада, подібна до Парфенону в Афінах.
2. Центральний корпус з куполом, подібний до Пантеона в Римі.
3. Головний вівтар за класичними християнськими канонами.

Храм Антоніо Канови не виглядає як парафіяльна церква у провінційному малолюдному поселенні. Він ніби поза часом і місцем — височить на пагорбі серед оливкових гаїв та туманів. Начебто він і не призначений для людей, у ньому абсолютно безлюдно, світло та урочисто. Купол храму напрочуд гарний.

Але бачити його зсередини це далеко не все враження. Виявляється (і про це прямо пише путівник) можна попросити у наглядача ключ від невеликих, але дуже тугих дверей. За цими дверима знаходяться вузькі гвинтові сходи. І по них ви можете піднятися на купол. А це, скажу я вам, уже повне захоплення!

І ось я підійшла до моменту свого розслідування. У храмі є місце, яке я інтуїтивно прийняла за надгробок і самостійно вирішила, що це місце поховання Антоніо Канови.

Але ви пам’ятаєте, що коли я тільки прибула в Поссаньо, я не знала нічого ні про скульптора, ні про місто, ні про храм. Всі відомості почала шукати постфактум, після повернення додому. Незважаючи на те, що здавалося б з будь-якого питання в мережі повно однотипної інформації, на тему Поссаньо знайшлося не так багато матеріалів. Навіть моя улюблена Вікіпедія про храм у цьому місті на подив не повідомляє зовсім нічого! А у статті про Антоніо Канова Вікіпедія пише:

Так, дійсно, є у венеціанському соборі такий мавзолей.

Виходить, що скульптора поховано у Венеції? А щодо храму в Поссаньо я помилилася? Але беру скромненький буклетик, який привезла з собою з Італії. Включаю свій потенціал IQ і намагаюся розібратися: що там вони пишуть? І ось якого висновку я дійшла: у Канови два надгробки! Один у Венеції, мабуть, що після смерті майстер дійсно був похований там. Тому що він помер у жовтні 1822 року, в цей час будівництво храму в Поссаньо тільки починалося.

За заповітом скульптора проект продовжував його молочний брат Джованні Баттіста Сарторі-Канова. Освячено храм Антоніо Канови було лише у 1832 році, тобто через 10 років після смерті Антоніо Канова. Ймовірно, після освячення останки майстра перенесли, бо в буклеті чорним по білому написано, що у храмі Поссаньо знаходиться могила Канова та його молочного брата. Ось такі справи. Не закликатиму вас обов’язково відвідати це місце. Тому що особлива неповторна чарівність Поссаньо — у його самоті та спокої. Не хочу сприяти тому, щоб прокладати туди набиту туристичну стежку. Але знаю: хто заразиться всією цією історією про скульптора та його чудову спадщину, той неодмінно знайде нагоду побувати в Поссаньо. І я не можу не підтвердити, що це неймовірно одухотворений та емоційний захід!