Антоніо Канова — знаменитий італійський скульптор, більшість життя і творчості якого пройшли у другій половині XVIII-го століття. Я не стану зараз зупинятися на знакових моментах його біографії та творчого становлення. Якщо ви заглянете у Вікіпедію, ви все дізнаєтеся про те, як майстер став знаменитий і обласканий ще за життя. І про те, за що папа Пій VII подарував Канові титул маркіза. І про те, за що критикували скульптора укладачі Великої Радянської Енциклопедії. Все це чудово розписано в інтернетівських виданнях. Я ж хочу розповісти про особисті враження від відвідування рідного міста Антоніо Канови — Поссаньо, його музею та церкви його імені. Не обійшлося і без деякого здивування і «розслідування», що послідувало за ним. Але все гаразд вирішилося, і про результати я вам доповім.
Поссаньо — місто, де жив і творив Антоніо Канова
Після 3-х денного перебування в блискучій Венеції, я вирушила в неквапливу прогулянку невеликими містами провінції Венето. І ось — крихітне містечко Поссаньо, населення якого трохи більше ніж 2 тисячі людей. Тихо, спокійно, ніяких туристів… Я навіть уявити не могла, що там я побачу такі приголомшливі речі! Зізнаюся, ім’я Антоніо Канови до цієї поїздки не надто таке, щоб знала. Ні, ну про знамениту скульптуру «Три грації» знала, але про автора нічого. А виявилося, що Поссаньо — батьківщина генія та головні грандіозні пам’ятки цього містечка пов’язані з його ім’ям. Насамперед, будинок та майстерня Канови, вони збереглися разом із деякими особистими речами, предметами інтер’єру та робочими інструментами. Наразі все це представлено у вигляді музейних експонатів.
Але головна експозиція музею — так звана Гіпсотека. Справа в тому, що і сам автор робив, бувало, по кілька авторських копій однієї й тієї скульптури. В основному всі його оригінальні роботи зберігаються в найвідоміших і найпрестижніших музеях світу:
- Ермітаж;
- Лувр;
- Ватикан.
Але Антоніо Канова хотів, щоб у його рідному Поссаньо збереглася пам’ять про його майстерність. Тому він створив музей — Гіпсотеку, в якому збирав гіпсові моделі своїх скульптур у натуральну величину. Після смерті автора колекцію доглядав його брат. Ось ці копії і можна побачити сьогодні в містечку. Можу сказати одне — вони прекрасні і можна тільки уявляти: які ж оригінали?
Так як фотографувати в Гіпсотеці категорично заборонено, я не стала зловживати італійською гостинністю (крім єдиної фотографії в головному залі). Тому пропоную вам переглянути деякі картинки з рекламних буклетів.
Спочатку я не могла здогадатися: що за мережа з рівномірно розміщених точок на всіх цих гіпсових експонатах? Але потім прийшло осяяння: таким чином скульптор виміряв усі пропорції осіб та тіл, а потім переносив їх на мармурові статуї. Ну як тут не згадаєш античних грецьких майстрів, котрі вміли розраховувати пропорції «золотого перетину»? Та й у всьому іншому: сюжетах, позах, творчих прийомах, у всьому відчувається схожість із античною скульптурою. І нехай потім, через кілька століть, деякі теоретики мистецтва якраз і докоряли Канові за надмірну красу — на мої враження від творчості майстра це не вплинуло. Може, дається взнаки брак спеціальних мистецтвознавчих поглядів — так це і слава Богу!
І ще цікавий штришок: під кожною копією підписано, де зберігається оригінал. Повторюся: географія найширша та найзвучніша. І раптом під гіпсовою скульптурою «Алегорія світу» я бачу підпис: місто Київ! Це було так несподівано: серед пишних назв будь-яких імперських, папських та аристократичних скарбниць творів мистецтва побачити назву хоч і столичного, але все одно випадкового в цій компанії Музею!
Після повернення з Італії я, не відкладаючи в довгу скриньку, спеціально відвідала в Києві Національний Музей мистецтв. Шукати особливо не довелося, статуя знаменитого італійця Антоніо Канова знаходиться одразу біля входу до музею, у холі. Безумовно, я її впізнала відразу, начебто стару знайому. І пораділа: ось і в нас зберігся промінчик геніальності великого майстра.
Але це ще не все моє розслідування, на яке я натякала на початку статті. А якщо точніше: натякала я взагалі зовсім на інші обставини. Які? Читайте про це нижче в наступній частині, де описано Храм Антоніо Канова у Поссаньо.
Провінція Венето
Провінція Венето — благословенний край, вона поєднує такі природні краси, як аква альта Венеції та передгір’я Альп. Тому, якщо від Венеції рушити вглиб провінції, то тільки мальовнича дорога може принести величезне задоволення. І ось їду я цією дорогою, милуюся краєвидами: поля, тумани, гори. Але ніби цього мало: раптово в просвітах між горами та туманом починає миготіти силует якоїсь величної споруди. І чим ближче під’їжджаємо, тим величнішою і прекраснішою бачиться ця будівля.
В’їжджаємо до Поссаньо. Я як чистий лист, нічого взагалі не знаю про це місце. Тому коли я бачу те, що бачу і дізнаюся про те, що це тихе містечко зберігає пам’ять про величезного майстра Антоніо Канова — на мене це обрушується такою собі емоційною лавиною! Про одну частину спадщини скульптора ви вже дізналися — про Гіпсотеку. Тепер мова йтиме про другу, не менш значну і монументальну частину, і зараз під нашою пильною увагою буде храм Антоніо Канови.
Храм Антоніо Канови в Поссаньо
Та будівля, яка стоїть на височині, і яку починаєш бачити задовго до в’їзду до містечка, є храм Антоніо Канови. Італійський майстер залишив світу не лише чудові скульптури. Він виділив своєму рідному місту кошти на будівництво храму, розробляв проект у співдружності з іншими італійськими архітекторами. Майже всі мешканці Поссаньо допомагали в будівництві як волонтери. Споруда вийшла грандіозною та унікальною.
За незвичайним задумом вона поєднала в собі три різні архітектурні стилі:
- Колонада, подібна до Парфенону в Афінах.
- Центральний корпус з куполом, подібний до Пантеона в Римі.
- Головний вівтар за класичними християнськими канонами.
Храм Антоніо Канови не виглядає як парафіяльна церква у провінційному малолюдному поселенні. Він ніби поза часом і місцем — височить на пагорбі серед оливкових гаїв та туманів. Начебто він і не призначений для людей, у ньому абсолютно безлюдно, світло та урочисто. Купол храму напрочуд гарний.
Але бачити його зсередини це далеко не все враження. Виявляється (і про це прямо пише путівник) можна попросити у наглядача ключ від невеликих, але дуже тугих дверей. За цими дверима знаходяться вузькі гвинтові сходи. І по них ви можете піднятися на купол. А це, скажу я вам, уже повне захоплення!
І ось я підійшла до моменту свого розслідування. У храмі є місце, яке я інтуїтивно прийняла за надгробок і самостійно вирішила, що це місце поховання Антоніо Канови.
Але ви пам’ятаєте, що коли я тільки прибула в Поссаньо, я не знала нічого ні про скульптора, ні про місто, ні про храм. Всі відомості почала шукати постфактум, після повернення додому. Незважаючи на те, що здавалося б з будь-якого питання в мережі повно однотипної інформації, на тему Поссаньо знайшлося не так багато матеріалів. Навіть моя улюблена Вікіпедія про храм у цьому місті на подив не повідомляє зовсім нічого! А у статті про Антоніо Канова Вікіпедія пише:
Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 р. і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі в мавзолеї, який сам же спроектував на зразок давньоримських храмів.
Так, дійсно, є у венеціанському соборі такий мавзолей.
Виходить, що скульптора поховано у Венеції? А щодо храму в Поссаньо я помилилася? Але беру скромненький буклетик, який привезла з собою з Італії. Включаю свій потенціал IQ і намагаюся розібратися: що там вони пишуть? І ось якого висновку я дійшла: у Канови два надгробки! Один у Венеції, мабуть, що після смерті майстер дійсно був похований там. Тому що він помер у жовтні 1822 року, в цей час будівництво храму в Поссаньо тільки починалося.
За заповітом скульптора проект продовжував його молочний брат Джованні Баттіста Сарторі-Канова. Освячено храм Антоніо Канови було лише у 1832 році, тобто через 10 років після смерті Антоніо Канова. Ймовірно, після освячення останки майстра перенесли, бо в буклеті чорним по білому написано, що у храмі Поссаньо знаходиться могила Канова та його молочного брата. Ось такі справи. Не закликатиму вас обов’язково відвідати це місце. Тому що особлива неповторна чарівність Поссаньо — у його самоті та спокої. Не хочу сприяти тому, щоб прокладати туди набиту туристичну стежку. Але знаю: хто заразиться всією цією історією про скульптора та його чудову спадщину, той неодмінно знайде нагоду побувати в Поссаньо. І я не можу не підтвердити, що це неймовірно одухотворений та емоційний захід!
Справді, зненацька! А як же «Алегорія миру» до Києва потрапила? Чи про це і буде Ваше розслідування?
Елліна, так, це питання я теж прояснювала, але це ще на одну статтю, коротко не вийде :)). А розслідування про інше вже є друга частина – це там.
Так, це артист із великої літери. Мені Канова дуже подобається. Дякую Ольга за таку цікаву статтю.
Мені здається, мало знайдеться людей, кому таке мистецтво не до смаку! Те, що хтось там за щось його критикував — так це, напевно, доля тих, хто сам не має таланту, а самовиражається в тому, щоб порозумнішати з приводу інших…
Цікава історія… Я завжди дивуюсь вмінню Ольги не тільки обрати правильний та цікавий напрямок для подорожі, але й дотепно, до самих маленьких дрібниць про це розповісти. Антоніо Канова не є винятком, все цікаво і з душею. Далі ще буде…
Мої дослідження з приводу Надгробка Канови в Соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у Венеції (інфа з Вікіпедії).
Спочатку цей надгробок було спроектовано самим Кановою в 1794 році для пам’ятника Тиціану, однак будівництво не було навіть розпочато через відсутність коштів. Проведено передплату для збору коштів на пам’ятник Канові. У 1827 групою учнів Антоніо Канови, ця пам’ятка була побудована згідно з проектом самого Канови. В урні, яку тримає сильно задрапірована фігура (робота Бартоломео Феррарі), знаходиться серце Канови, решта тіла похована в мавзолеї в Поссаньо.
Підказкою для мене стала історія із похованням Ф.Шопена:
«Фредерік Шопен помер у Парижі у 1849 році і був похований на цвинтарі Пер-Лашез. Згідно з волею композитора, його серце було перевезено сестрою до Варшави та поховано у підземеллі костелу Св. Хреста. У 1879 році воно було замуровано в одній із колон цього храму, на якій споруджено дошку з написом:
«Фредеріку Шопену-співвітчизники»».
Best regards!
Берта М., дякую за чудовий коментар, він дуже вдало заповнив проріхи в моїх пошуках інформації. Мені було дуже цікаво дізнатися всі ці подробиці про порфірову урну та пам’ятники-мавзолеї. Цікаво не тому, що я маніяк заупокійного культу, а тому, що вважаю, що такі люди, як Антоніо Канова, як Фредерік Шопен, варті того, щоб зберегти про них пам’ять у будь-яких формах.
Цікаво, який задум був у Канови, коли він вирішив змішати в одній будівлі різні стилі?
Мені здається, що пояснення таке: зв’язок та послідовна зміна культур. Переможена Стародавнім Римом Еллада продовжувала жити в давньоримській цивілізації. Величезна кількість римських скульптур, наприклад, були лише копіями з грецьких оригіналів. А потім християнська віра, хоч і дуже болісно, але народжувалась і зріла в надрах Римської імперії.