Наш Інгул терміново потребує швидкої допомоги та уваги

Моя доля склалася так, що з дитинства я ріс і виховувався моїми любими батьками в Лівобережній Лелеківці, а коли виріс і оженився, то перебрався жити в Правобережну Лелеківку, яку часто називають ще Старою Балашівкою. Я веду це до того, що наш Інгул, протягом всього мого свідомого життя, знаходиться поряд зі мною, як то кажуть, весь час на моїх очах. І всі зміни, які відбуваються на річці і з річкою, не проходять повз мою увагу.

Наш Інгул прохає нас про допомогу

Взагалі, коли звертаються до якоїсь спільноти, то кажуть так: «Люди добрі!». От і я звертаюсь до вас, земляки, Люди добрі, а куди поділась ваша доброта? Невже, живучи поряд з Інгулом, вам його не жаль? Ви розумієте, що наші онуки у недалекому майбутньому будуть знати про річку лише із наших розповідей та архівних фото?

Я розповім лише про невеличку часточку нашого нехлюйства, недостойного ставлення до нашого природного та історичного надбання і гордості річки Інгул.

Відома всім історія про «ворожнечу» лівого і правого берега Інгулу

Так чомусь повелось із давніх давен, що дві Лелеківки розділені навпіл річкою завжди «ворогували» між собою. Колись через наш Інгул від одного чистого берега до іншого такого ж чистого стелилася створена руками наших прадідів дерев’яна кладка. І, коли через цю кладку ходили тайком хлопці до дівчат на інший берег, то нерідко, якщо піймають, отримували по писку.

Але бували і набагато більші баталії, які та давня дерев’яна кладка пам’ятала, коли хлопці з обох Лелеківок сходились на ній, щоб вияснити стосунки в кулачному бою. Не є таємницею, що і я приймав участь ось у таких заходах. Остання велика битва на цій кладці була у 1980 році. Це наша історія, яку не завжди буває приємно згадувати, але, завдяки цьому із нас виростали справжні козаки, воїни.

Так, дійсно воїни, бо кожен із нас хотів іти служити до лав армії, щоб стати справжніми чоловіками. Щоб наочно доказати, що член між ногами у нас не для того щоб посцяти, а для продовження козачого роду, щоб наші діти та онуки гордились нами, а ми ними, що виховали достойну зміну. І все це, дякуючи нашому рідному Інгулу.

Пропала дерев’яна кладка — почав занепадати наш Інгул

Йшов час, ми навчались, служили в армії, женились лівобережні на правобережних і навпаки, бувші вороги ставали друзями і навіть родичами… А що ж з Інгулом? Та комусь в голову стукнуло зробити греблю через річку, щоб з’єднати береги обох Лелеківок. Дерев’яну кладку знесли, тільки до сих пір подекуди стирчать в очереті пеньки, і це місце засипали всіляким лахміттям. Це ж треба було бути настільки розумово упоротими, щоб до такого додуматися — загатити річку греблею.

З тих пір чисті по обидва боки береги почали заростати очеретом.

А раніше це була чиста вода між обома берегами Лелеківок.

Можна було з будь-якого місця на березі ловити спінінгом щуку або на поплавкову вудку плотву. Зараз річка інтенсивно продовжує заростати очеретом. Ширина плавнів від берега у деяких місцях складає вже більше 50-и метрів. Уявіть собі, що це з обох берегів так, що у річки вкрадено 100 метрів чистої води від берегів.

Що ж то за русло таке?

Слава Богу, що у декого вистачило розуму повністю не загачувати річку греблею, і залишили невеличкий проміжок для русла. Ідіоти! Пояснюю, чому ідіоти, хоча це ще м’яко сказано. Справа в тому, що ширина річки у місці бувшої дерев’яної кладки складає десь до трьохсот метрів, а для русла лишили всього цівку! От все це плесо навколо і стало заростати очеретом, при чому, дуже швидко.

Хто відповість за чистоту прибережної зони Інгулу?

Я не дарма на початку цього звернення звертався до добрих людей, при умові, що такі ще у нас є. Так от, люди добрі, невже наш Інгул вам так осточортів, що ви вирішили його засипати сміттям? Як тільки береги почали заростати очеретом, то всі бажаючі почали туди звозити сміття. Хто ж тоді подбає про річку, якщо ми самі її гнобимо власними руками? Невже ви живете тільки сьогодні? А що ви залишите своїм дітям та онукам?

Але не все залежить тільки від тих, хто живе поряд із річкою. Багато що залежить від нашої влади. Невігласам потрібно дати по руках, щоб не знущались над річкою, а владі знайти кошти в бюджеті, і зруйнувати загату то біш греблю між обома Лелеківками і зробити місток, щоб вода під ним вільно текла. Розчистити прибережну зону річки і саме плесо біля греблі, щоб наш Інгул був красивим і чистим. Якщо влада міста почне хоча б якось рухатись, то і за людьми не заржавіє. Можна підключити громадськість, ми теж не пальцем роблені. Ось так, про наболіле.

Гадаю, що в межах Кіровоградської області наш Інгул теж потребує належної уваги.